Калина Луцик стояла біля Троянка, чекаючи, коли він прийде до тями, і ще не розуміючи сповна, що сталося, ще думаючи, що це — страшний п’яний сон і, можливо, вони ще прокинуться в квартирі Троянка і сміятимуться, згадуючи колективну галюцинацію, що примарилася їм.
Нерубай робив безглузді спроби керувати операцією, але на нього визвірився полковник у чорній формі, зі слідами опіків на обличчі, обклав його багатоповерховим матом і наказав відійти подалі й не заважати.
Задихаючись, поспіхом, розуміючи, що трапилося щось страшне, бійці тягали сталеві листи й висвердлювали в стіні невеличкі отвори, куди негайно вставляли стволи вогнеметів. Надворі, піднявшись на спеціальних драбинах-майданчиках на висоту третього поверху, пожежники забивали штирі в цегляну товсту стіну й вішали на них металеві листи, в яких попередньо проробили дірки для брандспойтів. Полковник нервував, поглядаючи на годинника, матюкаючись, і, раптом згадавши про перекриття, вислав команди вогнеметників на другий і четвертий поверхи будинку й наказав заблокувати вентиляційні, водогінні та каналізаційні труби й перекрити газ.
Через годину все було готово. Троянка, який розплющив очі після того, як лікар кілька разів ляснув його долонею по обличчю, повезли до Олександрівської лікарні, й Калина поїхала з ним, навіть не попрощавшись із Нерубаєм. Полковник, перевіривши готовність, дав наказ починати.
Пекельне полум’я вогнеметів увірвалося до лабораторії № 7, спалюючи сарану, бокс, у якому вона розмножувалась, лабораторні меблі й обладнання. На жаль, вогонь не оминув тіла (властиво скелета) нещасної Луїзи Троянко. Луснули шибки у вікнах, куди спробувала втекти хмара сарани — але там її також зустрів нещадний вогонь.
Кілька приміщень Музею зоології перетворилися на високотемпературні печі; впали перекриття між третім і другим поверхами, й один із пожежників загинув від удару важкої палаючої балки.
Оскільки вікна тієї частини музею, де палав вогонь, виходили не на вулицю Богдана Хмельницького, а у двір, мало хто з киян помітив скупчення пожежних машин, заграву у вікнах і дим, що валив назовні, несучи сморід спаленої сарани до пам’ятників Грушевському і Шевченку.
Вранці в короткому випуску ТВ-новин було оголошено, що внаслідок короткого замкнення застарілих електромереж в одному з підсобних приміщень академічного Музею зоології виникла пожежа, яка була швидко ліквідована внаслідок злагоджених дій служби порятунку. Ніхто при цьому не постраждав.
Більше ніхто в ЗМІ до теми пожежі не повертався й не пояснив, чому музей зоології та прилеглі приміщення були закриті упродовж трьох місяців, чому в обгорілих стінах колишніх лабораторій вдень і вночі працюють слідчі в білих спецкостюмах, продовжуючи пошуки спалених залишків сарани — чи не сховалася, бува, в попелі жива тварюка, і чому на видатного зоолога В. Троянка була заведена кримінальна справа. Сам Троянко, вийшовши з лікарні, змінився невпізнанно — посивів, ходив неголений, у брудному одязі й годинами стояв на колінах перед настінною шафою для одягу в своїй квартирі — нюхаючи плаття, які ще зберігали живий запах Луїзи. Однак як справжній дослідник, навіть у такому жалюгідному стані він спромігся висунути дві наукові гіпотези:
— сарана розмножилася в боксі, тому що харчувалася газом із підведених горілок;
— сарана накинулася на Луїзу тому, що почула інтенсивний запах сталінградського кавуна, соком якого облилася його дружина.
Весь цей час від Троянка не відходила Калина Луцик, яка прибирала квартиру, готувала йому їжу, але ніколи не заходила до їхньої з Луїзою спальні, йдучи на ніч до гуртожитку Києво-Могилянської академії, так і не пояснивши Нерубаю своєї дивної поведінки. А втім, Оксан махнув на це рукою: в кожного своя сарана в голові.