І замість того, щоб увімкнути в кімнаті яскраве світло спеціальних ламп, знерухомити і знезброїти нападників, як домовлялися з Груздем, взяти їх живцем, Гайдук люто гукнув:
— Вогонь!
І пустив чергу з «Беретти» у першого — головного — вбивцю, а Груздь поклав другого і третього. Почувши наказ генерала, охоронці, замасковані «зозулями» на соснах, відкрили вбивчий вогонь по нападниках, що світилися перед ними як на долоні. Тільки одному з них удалося добігти до води й відштовхнути надувний човен із піщаного пляжу. Гранатометний постріл накрив його метрах у десяти від берега.
Тільки коли настала суцільна темрява і мертва тиша, Гайдук зрозумів, яку дурницю скоїв. Хто тепер доведе, що цих убивць прислав Палій?
Подзвонив до Києва, спитав — як Святик? Налякана нічним дзвінком Віра Іванівна, ще не прокинувшись як слід, сказала, що Святик спить. Гайдук попросив Груздя принести з будиночка пляшку віскі — сам боявся побачити вбитими Святика і себе й кров замаховців на чистих простирадлах; тремтів від нічного холоду і зігрівся лише після того, як зробив кілька пожадливих ковтків з горла.
Сірим світанком охоронці поклали п’ятьох убитих нападників у ряд на піску; світ ще був позбавлений кольорів, коли Гайдук вдивлявся в обличчя своїх вбивць: синюшне, набрякле обличчя першого здалося йому знайомим; але не згадав, де і коли його бачив. Ледве пізнав третього, якому куля потрапила в око — того мордоворота, що кричав на них зі Святиком, коли їхній човен наблизився до пляжу з Палієм та Леді. Інших не знав.
— Якщо о десятій прийде Палій, покажіть йому цих, — наказав заступнику Гайдук. — Може, когось знає. Викличте офіцерів Агентства внутрішньої безпеки. Я повертаюся до Києва. Груздь зі мною. Ніхто про те, що сталося, поки не повинен знати.
Подумав, що востаннє бачить Рогульку — цей куточок щастя, кохання, білих лілій і кривавих убивств. Місце, де похована Божена, де вбивали Святика і його, Гайдука.
77
Після невдалого замаху на Папу Климента XV державний секретар Ватикану кардинал Монті почав вимагати від охорони рішуче посилити заходи безпеки: обмежити появи Папи на публіці, прикрити вікна його палацу спеціальними прозорими непробивними щитами з нового наноматеріалу фортлар; об’їзди площі Святого Петра або відмінити зовсім, або здійснювати в броньованому папамобілі. На жодну з цих пропозицій Климент не пристав, вважаючи, що метою джихадистів є обмеження його особистої свободи, а значить, і свободи всіх вірян, застрашення християн, зведення їх до рівня стародавніх християнських громад у Римі, зацькованих владою і розтерзаних дикими звірами в цирках.
У неділю, 11 червня, Папа Климент, провівши ранкову месу у відкритому, як завжди, вікні, пішки вийшов до натовпу на площі Святого Петра; і хоч його супроводжувала посилена охорона, а перевдягнені агенти були розсіяні серед прочан, почуття смертельної тривоги не полишало ні Папу, ні його оточення: Климент згадав почуття приреченості Христа напередодні свята Паски в Єрусалимі, його страх смерті, самотність, беззахисність і зраду учнів — хоча швидко відкинув цю блюзнірську думку, це непристойне порівняння себе, скромного раба Божого, зі Спасителем.
Але ступивши у натовп людей, які випромінювали любов і відданість Папі, відчувши їхню енергетику добра, яка, наче тепле римське червневе повітря, огортала його, Папа заспокоївся, забувши про свої страхи, і з великою радістю взявся до звичної роботи — благословляти людей, які бажають відчути в його словах, доторках і похрещеннях частку Божої присутності, вірять у його надзвичайну місію, покладену на нього Господом.
«Чи я сам вірю в це?» — подумав він, відчуваючи, як піт зрошує йому чоло, заливає очі, крапає з кінчика носа, а хустку він забув у покоях — і попросити хустку в одного з охоронців соромився. Дав собі слово — не слухати керівників його охорони, які наполягли на тому, щоб під білу сутану він одягнув фортларову кулевідпорну кольчугу. Триста снайперів, система перевірки і контролю за якими була переглянута після замаху, охороняли Папу з дахів собору Святого Петра, колонади, що оточує площу немовби циркулем, і навколишніх будинків. Помилки, що призвели до попереднього замаху, були враховані, й випадкова людина, хоч би й в уніформі карабінера, не могла дістатися даху.