А Марчелло почав вибачатися перед гостями, що приймає їх не в домі, не у світлиці, де на столі чиста скатертина, де гарний посуд і де на стінах висять картини з Божою Матір’ю та її Сином, а не запасні тракторні колеса, де не пахне біодизелем і пилом. Колись, коли він ще був молодий, в його домі з’явилася жінка з України, яку звали Галина, Галя; батько Марчелло найняв її, щоб доглядала за паралізованою матір’ю. В усьому світі не було добрішої й лагіднішої жінки, сказав Марчелло, витираючи сльози. Вона обережно перевертала матір, робила їй масаж і змащувала шкіру спеціальними лікувальними мазями, годувала її з ложечки й виносила з-під неї судно, підмивала, коли мати лежала закаляна; в теплу погоду вивозила матір у двір, у тінь апельсинових дерев, і відганяла мух від її обличчя. Зароблені гроші Галина відправляла в Україну, а сама, живучи в комірчині на піддашші, годувалася хлібом, молоком і дешевими овочами. Час від часу Галина їздила до Палермо, де біля церкви Марторана збиралися українці, обговорювали свої справи. Минав час, і помер батько Марчелла, а мати все жила — нерухома і безмовна, вона існувала стараннями Галини. Вона ніколи не казала, хто залишився в Україні, ніколи не їздила до свого Тернополя, звідки була родом. Одного разу, коли в домі залишився Марчелло, Галина та паралізована мати, Марчелло зайшов до комірчини й ліг поряд із Галиною. Вона прийняла його так само покірливо і лагідно, як доглядала його хвору матір. Нічого кращого у своєму житті Марчелло не спізнав; багато разів він пропонував Галині одружитись, стати співвласницею ферми, але тиха жінка відмовлялася: він продовжував їй регулярно сплачувати платню, яку вона так само регулярно відправляла в Україну. Напередодні Великої Темряви померла його мати, й через кілька днів після похорону Галина зникла, не залишивши листа, не сказавши йому ні слова. Просто зникла. Він був у відчаї й почав їздити до Палермо, до церкви Марторана й зустрічатись з українцями, які збиралися там по суботах. Слухав їхні пісні, які нагадували йому Галину. Біля нього почали крутитися жіночки, які пропонували йому свою допомогу, але він думав тільки про Галину, вірив, що одного дня вона повернеться й знову буде з ним.
Через кілька місяців одна жінка, яка приїхала на заробітки з Тернополя до Палермо, розповіла йому, що сталося з Галиною: історія ця свого часу збурила Тернопіль. Виявилося, що Галина приїжджала на Сицилію, маючи родину: чоловіка-алкоголіка, який після від'їзду дружини зовсім збомжився і зник невідомо де. Ходили чутки, що чорні трансплантологи забрали його органи (крім печінки, звичайно) на пересадки. Але не чоловік був вічним болем Галини, а син. Він, залишившись без матері, підсів на галуїн — смертельний наркотик. Всі гроші, що заробляла Галина, йшли на його лікування у дорогій приватній клініці. Галина не знала, що наркологам було вигідніше не вилікувати сина, а підтримувати його в стані залежності від галуїна. Саме ця наркологічна клініка належала до мережі розповсюдників галуїна. Коли Галина повернулася до Тернополя, син уже перетворився на дику тварину: вимагаючи грошей, він убив свою нещасну матір…