— Зачекайте! — підняв руку Гайдук. — Перш ніж ми залишимось наодинці, я пропоную експеримент. Подивитись, що насправді залишилось від Івана Оврамовича Крейди. Починайте.
Не встигла Потвора відреагувати зміною кольорової гами індикаторів, як люди в комбінезонах зняли металевий шолом-маску з голови маршала й скинули тьмяно виблискуючий панцир із тіла.
Те, що відкрилося погляду присутніх, примусило їх тихо зойкнути.
Перед ними сидів живий-живісінький І. О. Крейда в темно-синьому маршальському мундирі з зіркою на шиї; звичайно, сьогоднішній в’язень київської тюрми, громадянин України-Руси, Венесуели, Швейцари й Сицилії Крейда відрізнявся від усевладного Генерального прокуратора минулої держави: голова Крейди нагадувала поверхню головного мозку, з тих, що зберігаються в формаліні в скляних банках в анатомічному музеї — блідо-жовтуватий, проораний звивинами — тільки хитрі чорні оченята виблискували так само допитливо-привітно, як у минулі часи. Руки, схожі на воскові протези, ворушили пальцями, керуючи довгими сталевими пазурами. Ні про які суттєві втрати кінцівок, частин тіла чи внутрішніх органів також не йшло мови. Медико-патологоанатомічні експерти НАВБ, провівши Потвору через трубу ЕМР й сканувавши загадковий об’єкт, порекомендували Назаровій зняти з Крейди панцир, повернути плоть Івана Оврамовича українському народу.
— Що ви робите? — панічно заволав Крейда, відчувши себе майже голим після добровільного ув’язнення й затінку. Почувся звук води, спливаючої з санітарно-фанової системи, підключеної до візка. — Це — тортури, порушення міжнародних конвенцій! Я буду скаржитися.
Прокурор держави Пилип Джеджула, колишній військовий аташе в Сингапурі (він же очільник департаменту справедливості) — лисий, упевнений у собі чоловік із манерами метрдотеля престижного ресторану, вийшов уперед і добре артикульованим басом повідомив:
— Громадянин Крейда. Ви ув’язнені попереднім строком на шістдесят днів згідно із законом «Про національну безпеку» за звинуваченням у скоєнні тяжких державних злочинів проти України-Руси. Вам буде забезпечено всі права підозрюваного і надано можливість мати адвоката. Вас судитиме Вищий військовий трибунал. Суд відбуватиметься у Полтаві. Ваш син, громадянин Венесуели Кузьма Крейда відмовляється від зустрічі з вами.
Три роки тому Джеджула пережив трагедію: разом із дружиною його заарештували в Сингапурі, звинувативши в шпигунстві. Але згодом під тиском Києва його звільнили, дружину — ні. Прокурор Сингапура урочисто оголосив, що дружина відмовляється від зустрічі з Джеджулою. Згодом, уже в Києві, Джеджула дізнався, що дружину передали китайському уряду в Шанхаї, де її стратили. Однак манери в Джеджули залишилися незмінні: вишукано-чемні й самовпевнено-тверді. Тільки душа — мов випалена пустеля, по якій під вітром летить перекотиполе — як остання надія Джеджули побачити дружину. Джеджула уславився тим, що скасував кілька рішень військового керівництва, тобто Гайдука, визнавши їх незаконними.
Джордж Безпалий зміг нарешті кинутись до туалету в супроводі тюремного наглядача й випорожнитися, відчувши мить щастя в цій юдолі людських страждань.
84
Розмова Гайдука сам-на-сам із Крейдою відбулася на шостому поверсі внутрішньої тюрми, у залитій сонячним світлом літа кімнаті, звідки відкривався вид на золоті бані Софійського, Михайлівського соборів та новозведеного собору Воскресіння Христа. Куполи золотими вітрилами летіли в голубому небі, створюючи міражі небаченого міста, Небесного Єрусалима, сповненого благодаті й вічного миру.
Гайдук мовчки, очікуючи від Крейди початку розмови, дивився у заґратоване вікно; замість того щоб гуляти зі Святиком у лісі, чи плавати в басейні, або літати на маленькому електро-гелікоптері в Чабанах (Рогулька викреслена назавжди), він мусить проводити час у тюрмі, де кожен, незалежно від статусу, почувається в’язнем — і дивитися на цю Потвору, яка, витягнута зі своєї шкарлупи — наче краб із панцира — виглядає ще огидніше. Але навіщо він розігрував що комедію з нанотитановою захисною оболонкою, сидячи в ній, як у консервній банці?
На столі перед Крейдою були виставлені його улюблені наїдки, — галушки і вареники, крім того борщ із пампушками і сметаною, свіжі, щойно підсмажені деруни й гаряча кров’яна ковбаса. Гайдукові захотілося їсти, хоча розумів, що торкнутися цих страв не можна — як не личить їсти щось у присутності покійника.
Крейда нарешті порушив довге мовчання.