Громадяни і громадянки України-Руси!
Своїм декретом від 2:00 РМ я оголосив воєнний стан на території деяких південних земель і часткову мобілізацію резервістів. У цих регіонах вводяться обмеження згідно із законом про воєнний стан.
Разом із тим, у Києві в неділю, 25 червня, як і заплановано, відбудеться історичний Акт Возз’єднання церков з участю патріарха Ізидора та Папи Римського Климента. Як глава військового режиму я урочисто гарантую спокій і порядок під час свята. Будь-яким спробам Омара та його поплічників зірвати Акт Возз’єднання буде дана жорстка відсіч.
Дорогі друзі!
Ми не одні у боротьбі з агресією „Глобального джихаду“. Сьогодні я мав розмову з Президентом Конфедерації держав Північної Америки паном Полом Андерсоном та віце-президентом КДПА, прем’єр-міністром Канади Браяном МакМагоном, Генеральним секретарем ОГБ паном Гарольдом Міллібрандом, Комендантом Польщі генералом броні Кшиштофом Самсоновичем, іншими державними діячами, які висловили повну підтримку нашій державі й обіцяли надати нам негайну військово-технічну допомогу. Щойно до мене подзвонив командувач Російської визвольної армії генерал-єпископ Аввакум Варламов, з яким ми домовилися про спільні дії проти агресора. У разі проведення нами разом із нашими союзниками глобальних антитерористичних акцій ми сподіваємось на позитивне розуміння Японії, Китаю та Індії.
Хочу ще раз підкреслити: війна з „Глобальним джихадом“ — це не війна з ісламом. Немає нічого спільного між тими, хто вірить в Аллаха та його пророка Мухамеда, й жорстокими вбивцями, які несуть геноцид вільним націям, грабунок і знищення вільних держав.
Україна-Русь — християнська держава і ніколи не відмовиться від своєї ідентичності. Але ми — багатоконфесійна держава, в якій вільно співіснують юдеї та мусульмани, буддисти та християни. В розмаїтті — наша сила, наша єдність. Ніяке чорне сонце, ніяка хмара сарани не закриє від нас справжнього золотого сонця нашої свободи і незалежності. Ми свято віримо в перемогу!
Слава Україні-Руси, слава героям!»
У той час, коли Гайдук виголошував свою промову зі стаціонарної телестудії, розташованої в бункері кризового штабу під Звіринецькою горою, Селім-хан задіяв бригаду яничар імені хана Іслама Герая: солдати в зелених чалмах захопили мечеті, навколо яких зібралися мирні (поки що) протестанти, й одного за одним виводили мулл, призначених шейхом Омаром. Натомість привезені з Криму мулли починали молитву за мир і єдність української землі. Там, де мусульмани спробували чинити опір, спецназ яничар діяв жорстко і рішуче: ударами канчуків і — плашма — кривих шабель заганяли призвідців заколоту в тюремні автобуси. В Черкасах, Бердичеві й Раві-Руській слов’янська поліція заарештувала сотні демонстрантів, які не виконали накази «розійтись». Всього на території країни у п’ятницю було вбито 14 осіб. Надвечір кількість зелених зон на карті України-Руси в кризовому штабі значно зменшилась. Кримські, лояльні до влади мулли, привезені Селім-ханом, виступили в місцях скупчення мусульман й умовляли їх розійтися, припинити акції протесту, не підігравати ворогам, які бажають знищити врожай, викликати голод в Україні й тим самим знедолити їх, українських мусульман та їхніх дітей. У більшості місцевостей протестувальники послухали мулл і мирно розійшлися.
О 7:00 РМ канали телебачення показали вечірню молитву і проповідь патріарха Ізидора у Софійському соборі, який закликав усіх християн молитися за мир в Україні-Руси, а в неділю там, де не запроваджено воєнний стан, масово прийти до церков і підтримати Акт Возз’єднання.
89
Вранці у суботу, 24 червня, два сонця — золоте і чорне — побачили у світанковому тумані степовики Гуляйполя. За добу чорна хмара значно просунулась углиб території України-Руси: проклавши мертву смугу завширшки двадцять кілометрів, пожерши все живе на своєму шляху, сарана пройшла через густо населені райони Донеччини, зачепивши Амвросіївку і Волноваху, і вийшла на рубіж Запорізьких земель, беручи курс на Гуляйполе. Там, де посувалася чорна хмара, від якої на багато кілометрів розповсюджувався зловісний металевий скрегіт, здіймалася паніка: валки легковиків, автобусів, вантажівок і кінних возів, заповнених переляканими жінками з дітьми і старими людьми, повільно сунули на захід; колони біженців перешкоджали військовим перекидати в загрожені райони бойову техніку і хімічні речовини. Тих, хто не зумів евакуюватися, військові навчали, як урятуватися від сарани: залягти у підвалах чи надійно захищених укриттях, запастися водою, щільно законопатити всі отвори, через які могла залізти всередину сарана. Але це мало чим допомогло. Кількість жертв сарани за неповними підрахунками зросла до 150–200 осіб.