Стригун недаремно вивчав медичні підручники з вірусології, особливості патогенезу хронічних нейроінфекцій. Знав, як вірус, долаючи опір клітинних мембран, входить усередину нервової клітини, розмножується шляхом самореплікації й руйнує клітину, набирає сили для нового стрибка, щоб захопити нервову мережу, і, нарешті, викликає параліч цілого організму. На відміну від природних, віруси Стригуна розповсюджувались комп’ютерними мережами. Але, як і всі геніальні й божевільні винахідники, Стригун перебільшував значення свого відкриття, вважаючи вірусну зброю абсолютною, такою, що не піддається розшифровці та знешкодженню.
Він вирішив заразити своєю вірусною сараною не лише державні сховища таємної інформації України-Руси, але й одночасно застосувати комп’ютерну зброю проти глобальних мереж і паралізувати світову банківську систему, системи безпеки ядерних станцій і авіатранспорту — й через кілька днів по тому, як криза охопить увесь світ, виставити свої умови: влада і гроші.
Обрав навіть місце для майбутнього князівства під назвою «Хакерленд»: у Карпатах, на стиках кордону України-Руси, Польщі й Словаччини, на незайманих нічиїх землях, де повітря чисте, насичене запахом лісів і гірських трав, де не буде над ним нікого, крім Бога, якого уявляв у вигляді Суперкомп’ютера, а він, Стригун — його вірний пророк, великий князь Цифр; населення його країни — не більше десяти тисяч хакерів, і його, Стригунова, святиня, його храм і Кааба — всесвітній сервер, що контролює світові комп’ютерні мережі. Його зброя — програми «Сарана-3», «Сарана-4», «Саранa-MXS-15» і так далі. Ніхто в світі не здогадується, як вони діють.
Його підвів Мозок-2: Стригун не міг уявити, що АНБ Конфедерації держав Північної Америки зможе розшифрувати лист Багрова (Палія-Стригуна) до Крюгера-Крейди. Бундючна самовпевненість Стригуна не дала змоги припустити, що унікальні бойові якості віруса, створеного українцем (АНБ присвоїло вірусу шифр «Багров-1»), привернуть увагу американських розвідників і що при КРИПТОцентрі АНБ буде створений спеціальний відділ із вивчення віруса «Багров» та його адаптації до глобальних цілей Америки. Перш за все, комп’ютерники АНБ створили антивірусну програму, яка знешкоджувала «сарану» Стригуна. Сили були нерівні: з одного боку — геніальний, побитий долею, упосліджений і самотній українець-винахідник, якого не могли зрозуміти найближчі керівники, а хакерам з ІНКОМу було далеко до математичної величі Стригуна; з другого — величезна машина з 20 тисячами найкращих математиків Америки, на послугах якої перебував найпотужніший комп’ютер світу «ZEUS North Star-19/39 МІТ» — найновіший виріб шістнадцятого покоління, розміщений у спеціальному приміщенні розміром з ангар для космічних кораблів. Казали, що математики, які працюють на «Північній зірці», не витримують більше шести місяців, божеволіють від нелюдської сили комп’ютера, його здатності розв’язувати завдання, непідвладні розумінню людини. Від того комп’ютер охрестили «North Stab» — тобто «Північний удар». Недосконалий аналог комп’ютера АНБ під кодовою назвою «Південна зірка» існував лише в Китаї.
91
Закінчувалося навчання в Академії влади. Наближалася екзаменаційна сесія, за нею — випускний бал. Учитель приготував слухачам сюрприз — запросив на останню лекцію найбільшого Правителя всіх часів і народів, портрети якого прикрашали зал Академії.
Слухачі сиділи у дворі, вдихаючи свіже повітря весни, з радістю думаючи про закінчення курсу. Багато з них були переконані, що тепер вони розуміють, що таке влада, які вона несе принади й які чаїть у собі небезпеки. Але все одно — всі бажали подивитися на людину, зображення якої в парадному мундирі при орденах бачив кожен.
Яким же було їхнє розчарування, коли, ледве шкандибаючи босоніж по прохолодних кам’яних плитах, до них вийшла стара немічна людина в нічній сорочці, крізь шийний отвір якої прозирало сиве волосся на грудях, та в брудних кальсонах, залитих жовтою сечею. Багато хто з учнів пізнав у старому Зозо, хоча його чорна і густа колись чуприна була розчухрана й сіра, а грізні вуса, що всіх колись лякали, перетворилися на облізлу щітку.
Проте коли старий тиран зупинився посередині галявини й поглядом жовтих своїх очей пильно пройшовся по обличчях слухачів, багатьом із них стало не по собі — такої сили ненависті й підозрілості був цей погляд.
Старий мовчки стояв під прохолодним вітром з гір, піднявши догори руки, і всі побачили, як вони тремтять.