Батько запропонував Оксані перейти до зали засідань, де за півгодини мала починатися пряма трансляція його розмови з цією мимрою — і я вже знав, чим скінчиться ця розмова і ця зустріч — я зазирнув на мить у майбутнє, яке майнуло переді мною, як сон. Тільки свого майбутнього я не схотів побачити. Боявся. Я зрозумів, що незабаром прийде до мене самотність — довга, як моє нескінченне майбутнє життя, важка, як біг на лижах у Чабанах, коли сніг січе в обличчя й коли чуєш голос матінки згори: «Тримайся, синку, не падай, я з тобою. Я завжди буду з тобою».
Віра Іванівна повела мене з Лесею до моєї кімнати, схожої на кабіну космічного корабля, захоплену піратами, й залишила нас, наказавши пограти в якусь зі спокійних повчальних ігор, наприклад, «Пригоди Каріка і Валі». Я всунув до рота потворні ікла, надягнув маску вампіра й почав бігати за переляканою Лесею, намагаючись вкусити її тонку шийку. Вона сполохано стрибнула на стіл, розкидавши й поламавши мої улюблені, склеєні мною іграшки, й заверещала так, що прибігла Віра Іванівна і увімкнула телевізор, всадовивши нас із правого і лівого боку від себе, дала нам пепсі-колу й примусила нас дивитися розмову мого тата з матір’ю Лесі.
Більшої нудоти я в житті своєму не бачив.
101
У залі засідань у резиденції Гайдука були вимкнені всі гаджета й скайпи таємного зв’язку. Тут уже купчилося багато людей — дві гримерки, які мали взятися за обличчя Оксани і Гайдука — висвітлювати їх, знімати зморшки й плями, сліди Чорного Мору на лиці генерала, дизайнувати і мейкапувати фейс-об'єкти, які вже не належали цим двом особам — а мільйонам глядачів у всьому світі. Освітлювачі виконували накази телеоператорів, які виставляли картинку: бесіда мала бути при каміні, над яким висів портрет першого Президента України; на карнизі над каміном посередині стояла золота статуетка індійського бога Шиви — подарунок Індіри Голембієвської, — з обох боків — керамічні темно-червоні коні й зелені баранці легендарного майстра-гончара Залізняка.
Звукооператор перевіряв якість звуку з мікрофонів, непомітно розставлених біля крісел, в яких мали сидіти Оксана і Гайдук. В іншому кінці зали, перед численними моніторами, крім режисера і редактора (тобто цензора) програми, стояли Нерубай і директор першого каналу — відставний генерал із сивими вусами з підвусниками, який хотів був дати кілька керівних вказівок, та ніхто його не слухав. Нерубай згадав свою роль в операції «Хліб життя». Саме тоді він сформулював основний закон влади — всім хочеться бути поближче до влади (Володаря) і подалі від відповідальності. Оператори метушилися біля камер, перевіряючи якість зображення, а за всім цим безладом пильно стежили п’ять охоронців.
Увійшовши до зали, де панувала звична робоча метушня, Оксана раптом відчула неприємне і неочікуване хвилювання й ще раз передивилася свої заготовки. Зала засідань сподобалась своєю суворою функціональністю, і вона пошкодувала, що розмова відбуватиметься не в тій частині, де стояв письмовий стіл тирана і де приймалися важливі державні рішення, а в публічній зоні. На письмовому столі, вільному від будь-яких паперів та прикрас, вона побачила лише фотографію в срібній рамочці — молода жінка зі Святиком, ще немовлям, обидва усміхнені й щасливі.
На стіні над столом засідань висіла картина: молодий запорозький козак — незакінчена, наче зліплена з кількох могутніх мазків і тому більш жива. Раптом поряд виник Нерубай і пояснив, що це ескіз Рєпіна до картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Охорона заборонила відзняти увесь зал із його деталями. Цей ідіотизм годі було зрозуміти. «Овальний кабінет у Білому домі знає весь світ, — подумала вона. — Божевільна хуторянська країна».
Гайдук усівся навпроти неї й твердо поглянув їй у вічі, немов застерігав проти чогось. Цей погляд здався їй ворожим. Все її хвилювання як рукою зняло. Відчула себе вільною і відчайдушно впевненою. «Я йому зараз покажу», — подумала вона.
Режисер махнув рукою: «Почали!»
Оксана поглянула в камеру й привітно посміхнулася.
— Добрий вечір. На годиннику — дев’ята вечора. Починаємо нашу традиційну програму «Відверта нічна розмова». Мене зовуть Оксана Хмелько, мій співбесідник (ледве не сказала — мій гість) — Координатор держави, генерал армії Ігор Петрович Гайдук. Доброго вечора, Ігорю Петровичу…