— Доброго вечора, — скуто кивнув він.
— Дякую за вашу згоду на цю розмову і дякую за люб’язне запрошення до вашого робочого кабінету у вашій резиденції. Нагадую — сьогоднішня програма йде вживу, без будь-якої цензури і вилучень. З вами — Перший національний державний канал України-Руси.
На телевізійних моніторах поповзли початкові титри програми.
Гайдук був одягнений у літній, оливкового кольору польовий військовий мундир — без будь-яких аксельбантів, шевронів та орденських знаків. Повітря в залі було охолоджене, щоб з чола очільника держави не крапав піт.
— Моє перше питання до вас, пане генерале. Як ви оціните історичну перемогу над шейхом Омаром аль-Бакром — маю на увазі знищення хмари сарани в південних районах держави.
— Я не називав би цю перемогу історичною, — відповів Гайдук, намагаючись не дивитися на Оксану, яка подобалася йому все більше і більше. — Це — одна з перемог у битвах, які точаться в XXI столітті між цивілізаціями. Але не перемога у війні. Ми задоволені тим, що нам удалося врятувати найбагатший врожай у нашій історії. На жаль, не обійшлося без людських жертв і руйнувань.
— Якими є наші втрати?
— Точні цифри ще не підраховані, але втрати серед мирного населення і військ оцінюються в понад дві тисячі осіб, плюс матеріальні збитки. Це дуже серйозні втрати, і ми схиляємо голови в пам’ять загиблих.
— Що сприяло перемозі?
— Вчасна науково-технологічна підготовка.
— Яка саме?
— Про це завчасно говорити, — ухилився від відповіді Гайдук. — Це наше «ноу-хау», і ми хочемо поки зберегти його в таємниці. Скажу тільки, що нашим вченим вдалося зрозуміти природу мутантної сарани — цієї жахливої біологічної зброї. Вона повинна бути безумовно заборонена і знищена. На землі не повинно залишатися жодної особини цієї штучно створеної сарани, здатної до самовідтворення. Бо трагедія може повторитися спочатку.
— Вам не здається, що інформація про ці події була, м’яко кажучи, недостатня?
— Вона відповідала вимогам воєнного стану, — сухо сказав Гайдук, давши зрозуміти, що не хоче продовжувати цю тему.
Тоді Оксана вирішила приступити до головного:
— Ігорю Петровичу, не таємниця, що вас називають тираном, диктатором…
Директор каналу, що притулився до стіни зали засідань, пополотнів і почав прощатися зі своєю генеральською пенсією…
— А як би ви самі визначили свою роль у державі?
Вираз Гайдукового обличчя ні в чому не змінився, ніби мова йшла про якісь нейтральні, далекі від нього речі.
Індикатори першого каналу засвідчили різке зростання кількості глядачів.
— Моя роль визначена 16 червня 2079 року рішенням Комітету порятунку, головою якого мене було обрано. Нагадаю, що КОПОР перебрав владу на всій території України-Руси, а я був призначений Координатором держави з міжнародно-безпекових питань. Ці функції я виконую і сьогодні.
— Чи можна назвати режим, яким ви керуєте, режимом ліберальної диктатури? Чи освіченої тиранії? Чи ще як?
— Називайте, як хочете. Це — режим відповідальності перед народом у період великих викликів, великої турбулентності та великої невизначеності. Це режим, якій приніс стабільність, безпрецедентне процвітання країни і зростання добробуту народу, ліквідацію кріпосницько-олігархічної системи, різке зменшення корупції. Режим, який об’єднав роз’єднану країну. Дав надію на справедливість. Це не мої слова. Це слова провідних європейських і американських аналітиків.
— Ви заборонили політичні партії… — нагадала Оксана, викликавши у директора передінфарктний стан.
— Так, заборонили, — погодився Гайдук, який, на подив Оксани, не виявив жодних ознак роздратування чи невдоволення, як це буває притаманно диктаторам. — Чи ви пам’ятаєте, пані Оксано, телевізійну програму такого собі гастролера Шіндлера?
— Пам’ятаю. Дуже рейтингова програма.
— Це були справжні політичні собачі бої. Пан Шіндлер нацьковував одних так званих «політиків» на інших, безсоромно маніпулюючи громадською думкою, а насправді — розриваючи країну на частини, викликаючи зростання ворожнечі й агресії в суспільстві. Це була вітрина так званої демократії Гетьмана Махуна при повній відсутності самої демократії. І ви хочете, щоб ці часи повернулися?
— Не дуже. Але…
— Верховний суд держави заборонив діяльність п’яти політичних партій, які вели країну до розвалу, до самознищення, до громадянської війни. Це — партія репресіоналів, партія комуністів, нацистів, сепаратистів і ОСХУ (Об’єднання смертохристів України). Це дало нам можливість зупинити розпад країни, об’єднати громадян навколо важливих національних цілей розвитку.