З другого боку, ситуація складалась вкрай неприємна: ретельний обшук Фонду Крюгера не дав жодних результатів. Мертві працівники Римського клубу не були опізнані, а їхні ДНК не значилися в центральному реєстрі. Вартовий, якого вдалося захопити, старий поліцейський італієць на пенсії, схоже, нічого не знав про діяльність Фонду, а його господар, пан Крюгер («потвора», «опудало», «робот», як називали його Безпалий і працівниця фонду Калина Луцик) — нікому не відомий інвалід — зник. Як під землю провалився. Разом із ним зник Вінсент.
Комп’ютери Фонду були заражені смертельним вірусом — коричневою сараною, яка пожерла всю інформацію на твердих дисках — тому весь комплекс апаратури довелося знищити — спалити в газових печах контррозвідки.
Тільки Безпалий міг розповісти правду про те, що і хто пов’язує Київ з Римським клубом.
24
Ранок в Овальному кабінеті Білого Дому почався з традиційного брифінгу радника Президента з національної безпеки Олівера Брауна і директора Агентства національної безпеки адмірала Стенлі Фішера.
Президент Пол Андерсен, типовий WASP — білий протестант англосаксонського походження, наче вживу зійшов з воєнних плакатів, на яких дядечко Сем — сивий джентльмен із гострими, хижими рисами обличчя — закликав чоловіків і жінок приєднатися до переможної армії Північної Америки. Президент, щоправда, не був одягнений у зоряну камізельку й смугасті штани, як на плакатах, а приходив зрання на неофіційні зустрічі у чорній T-shirt з написом «In God we Trust» та зручних блакитних джинсах, потертих на сідницях і колінах.
— Хлопці, сподіваюсь, що на Землю вночі не гепнувся астероїд і що Китай не викупив усі наші борги і активи, — бадьоро звернувся Президент до учасників брифінгу, які зробили вигляд, що цей натужний гумор викликає їхні усмішки.
У Президента, якого американський народ чомусь вважав одним із найдотепніших лідерів, працював спеціальний спіч-райтер, професійний гуморист, автор коміксів про Тіка і Така, який прикрашав промови Андерсена забутими анекдотами, взятими з репертуару Боба Хоупа; сам Президент був нездатний вигадати щось смішне.
Учасники брифінгу розсілися навколо журнального столика, що стояв перед каміном, над яким висів портрет покійного Ендрю Ван Лі, й Президент попрохав секретарку Фріду — манірну стару діву — принести каву.
Першим доповідав Олівер Браун, колишній міністр оборони Конфедерації, веселий товстун, якого гольф цікавив набагато більше, ніж клята міжнародна політика, і аналітичні доповіді якому складав молодий геніальний помічник Пітер Ван Лі — син колишнього Президента Конфедерації. Зазирнувши до екрана маленького лептопа, Браун почав з аналізу дій «Глобального джихаду», який після конференції у Джакарті в грудні 2083 року значно посилив диверсійну діяльність у Північній Америці. Центральна служба безпеки щойно викрила добре законспіровану організацію джихадистів у диспетчерський мережі Міністерства транспорту. Штаб-квартира терористів містилася в Торонто.
— Знову Канада, — поскаржився Президент. — Що нам робити з цими невиліковними мульт-культуристами?
— Може, покликати віце-президента? — обережно запропонував Стенлі Фішер.
Відповідно до 41-ї поправки до Конституції, віце-президентом Конфедерації обирався канадський громадянин, який одночасно очолював уряд Канади.
Президент рішуче замахав руками, ледь не перекинувши чашку з гарячою кавою.
— Стенлі, спаси і помилуй. Він одразу побіжить рятувати отих зарізяк. Скаже, що їх, бідних, гнобили хрестоносці. Ні в якому разі. Ви уявляєте, на що вони перетворять країну, якщо виведуть з ладу системи автоматизованого управління автострад, залізниці та авіасполучень? Даю наказ негайно ліквідувати організацію включно з усіма підозрюваними. Таємно від канадців. Діяти згідно із законом 2077 року «Про надзвичайні заходи з захисту національної безпеки у воєнний час».
Він сьорбнув каву, зазначивши, що вистигла, і підлив собі нову порцію гарячої чорної рідини зі срібного кавника.