5. Збройні сили повинні стати гарантом стабільності держави, стримуючим фактором, не органом репресій, а системою військового патронажу, своєрідною фабрикою, що продукує державних лідерів, відповідальних за свої слова і дії.
6. Засоби масової комунікації не повинні перебувати в руках окремих монопольних політичних чи фінансових груп (дозволена для кожної групи квота акцій — не більше 10 %, для держави — не менше 20 %).
7. Брати участь у виборах на місцевому і земельному рівнях мають право лише громадяни, які сплачують податки, мають власність і працюють (працювали), а не перебувають на вічному утриманні держави. Працюючі мають право на два голоси, пенсіонери — на один.
8. Замість політичних партій має бути створено єдину масову організацію типу СІЧ — Слава і Честь — й систему автономних громадсько-виробничих (спілка ремісників, спілка працедавців, спілка хліборобів і тому подібні), громадсько-освітніх (вільна Академія наук, вільні університети) та громадсько-релігійних (Союз християн) і молодіжних організацій, які повинні відігравати дорадчу роль при прийнятті рішень.
9. Відбираючи політичну свободу в її популістсько-ліберальному розумінні, військовий режим повинен дати народу відчуття справедливості — припинення фінансових та інших спекуляцій, шахрайських оборудок, обдурювання громадян, і водночас — конфіскацію несправедливо нажитих олігархами багатств, підвищення пенсій і зарплат, захист матері і дитини, покращення системи охорони здоров’я і освіти. Учителі повинні стати державними службовцями і бути високооплачуваною опорою держави.
Держава має гарантувати розвиток і фінансувати національну культуру — виробництво кіно- і телефільмів, електронну публікацію книжок, організацію виставок і концертів; іншими словами, держава не тільки зміцнює Збройні сили (hard power — тверду силу), але й всемірно сприяє зростанню soft power — м’якої сили, яка збільшує привабливість країни.
Держава повинна постійно пам’ятати про своє велике минуле, своїх героїв. Для цього треба заснувати спеціальний державний орган — Міністерство міфології.
Таку програму Нерубая було в цілому схвалено військовим режимом і з певними поправками прийнято до реалізації. Замість Міністерства міфології було створено державне Агентство пам’яті, національного героїзму та історичної гордості.
35
На другий день після засідання Ради національної безпеки Гайдук приїхав до свого кабінету на схилах Дніпра дуже рано: у передранковій темряві падав сніг, вкриваючи трохи світлішою, ніж інші барви, пеленою дерева у Марійському парку і розважальні споруди на дитячому майданчику навпроти вікон його кабінету. Охорона була проти розміщення його кабінету в цій частині будинку, побоюючись замаху з боку готелю «Київ», але він відмовився сидіти у великій залі, що виходила вікнами на Дніпро: пам’ятав панораму Дніпра, яка відкривалася з гетьманського палацу на горі Борщиха й не хотів більше роз’ятрювати собі душу картинами вічної ріки, які породжували сум нездійсненності мрій і почуття провини — перед ким? за що? Волів сидіти в маленькій кімнаті, де не могло вміститися понад п’ять осіб; час від часу підходячи до вікна, дивився на малюків, які вовтузилися в пісочницях, штовхалися біля каруселі й гойдалок, з галасом сідали до червоних і жовтих пластикових вагончиків дитячої залізниці. Заздрив тим, хто міг дістатися будки машиніста чорного паровозика: лише раз у житті побував у Празі разом із Ширлі Мак Доул — вони відвідали Політехнічний музей і наввипередки бігали серед старовинних автомобілів і паровозів. Піднявшись до кабіни одного з паровозів, вони цілувалися з Ширлі, мов навіжені, але все ж технічна душа Гайдука не могла не бути зачарована таємничим світом манометрів, плетивом мідних трубок, блиском важелів і розсипами пофарбованих червоних вентилів. Господи, коли це було? — зітхнув він. І чи було взагалі? Дивно: смак поцілунків забувся, а кабіна машиніста — ні.
Іноді Віра Іванівна приводила на майданчик Святика — під посиленою охороною, звісно, — і тоді Гайдук, підходячи до вікна, намагався розпізнати сина поміж інших дітей.
Сьогодні в парку і на майданчику було порожньо, навіть топтунів із «наружки» не було видно. В Києві стояли хрещенські морози. Гайдук подумав про Леді — після тієї поминальної вечері він її більше не бачив, дружні застілля з Паліями припинилися — не було Олі, а робочі зустрічі з Палієм поступово перетворилися на офіційний ритуал; щось було непоправно втрачено, хоча ніколи ні Гайдук, ні Палій не говорили про це. Їхня колишня дружба перетворилася на відчужену зону мовчання, таку, як цей засніжений порожній парк за вікном.