— Адмірал Стенлі Фішер просив передати вам привіт.
— Дякую, — нахилив змерзлу голову Гайдук. «Старий йолоп, чому не взяв хутряну шапку? — вилаяв сам себе. — Треба розтерти вуха».
— Вони перехопили в Римі важливий документ і просили показати вам. Це наказ Президента Андерсена. Я не маю права залишити вам копію. Прочитайте і запам’ятайте.
Фрідман став так, щоб збоку не було нічого видно, і ввімкнув електронний планшет. Гайдук нахилив голову й почав читати лист якогось Багрова до якогось Крюгера. Чомусь одразу повірив, що це правда: Акт Возз’єднання. Червень-липень 2084. Гайдук. Ізидор. Климент XV. 30–40 % священиків проти Возз’єднання. Підготовка до державного перевороту. Палій. Малахов. Терористичний акт. Операція «Благодатний вогонь». Кампанія проти режиму Гайдука. Замах на Папу. Організація «Антитиран». Джордж Безпалий. Син агента Дервару. Перевізник. Готовий на все. Все.
Вимкнув планшет і віддав його Фрідману.
— Я запам’ятаю. Дуже дякую Президенту і вам.
— Білий Дім дуже стурбований можливістю перевороту у вашій країні. Світовий уряд також. Загроза джихаду зростає. Україна — ворота в Європу.
— Нехай Європа захистить спочатку Португалію, Іспанію, Францію, Балкани, — зло сказав Гайдук. — Це там — ворота в Європу. І вони відкриті. Ми впораємось. Створимо Центрально-Східноєвропейський християнський оборонний блок. Це все?
Він усе ще соромився — невідомо чому — потерти вуха.
— Ні.
Фрідман дістав із внутрішньої кишені чорного довгого, наче ряса, кашемірової шерсті пальта невеличкий пакет із флешкою, який віддав Гайдукові.
— Це — персональний подарунок від адмірала Фішера. Знімки з американської бойової, космічної станції «Рональд Рейган». Вони моніторили Україну саме тоді, коли загинув ваш націоналіст і сепаратист Войчишин. Там є всі розшифровки — може, згодиться вам. Адже ви ще не знайшли вбивцю?
— Шукаємо.
— Тоді подивіться ось це, — Фрідман подав йому ще один пакетик. — Тут найновіші дані моєї розвідки. Вам буде цікаво.
Переборовши бажання потерти задубілі від морозу вуха (вітер — справжній chill — на мінус 30 градусів), Гайдук спитав:
— Чим можу вам віддячити?
Фрідман скривився, наче його ця пропозиція не обходила, але спитав:
— А що ви пропонуєте?
— А що ви хотіли б?
Фрідман засміявся:
— Ми торгуємось, як два старі євреї за хвіст оселедця на рибному базарі в Єрусалимі. У вас вуха скоро відмерзнуть. Я хочу… повернутися до Чернівців. І відновити маршрути через Україну до Сталінграда.
— Думаю, ми вирішимо це.
— І ще одне, — не дуже впевнено вимовив Фрідман. Гайдук зупинився. — Ви знаєте, в якій ситуації перебуває Ізраїль в результаті ядерних ударів?
— Знаю, — підтвердив Гайдук. — Я шкодую.
— Ми, члени Світового уряду, дуже вдячні вам за те, що ви погодились прийняти сто тисяч наших громадян-біженців.
Гайдук запитально подивився на Фрідмана.
— Чи не можна трохи збільшити квоту?
— Ми подумаємо, порадимось. Думаю, що можна довести кількість репатріантів… ще до двохсот тисяч. Але не в одному місці, а враховуючи походження цих людей — на Поліссі, на Черкащині, в Чернівцях. Тільки не в Криму. Ми допоможемо людям облаштуватися. Виділимо їм порожні будівлі… землю. Україна потребує євреїв. Це невід’ємна складова нашого народу. Але, вибачте, пане Фрідман. Якщо хтось знову підніме питання віковічного антисемітизму і нацизму українців, антисемітизму Шевченка, Франка, інших світочів нашої культури, ми жорстко відреагуємо на це. Ви знаєте, що коли ми боремось з українофобією, всякі Дупкіни і Хермеси звинувачують нас в антисемітизмі.
— Вони не євреї, — презирливо кинув Фрідман.
— А хто?
— Вони — жиди. Таких ненавидять в Ізраїлі. Я дуже вам вдячний, пане генерале. Робіть із ними, як вважаєте за потрібне. Прощавайте.
Потиснувши гарячу руку Фрідмана (чому в нього така гаряча рука? чому моя холодна?), Гайдук попрямував до свого літака, затято розтираючи вуха — доки в них не пробудилися і не почали повзати маленькі голочки.
З круглого ілюмінатора літака «Гольфстрім» на нього дивився Алесандро, який компонував на комп’ютері потужний фінал своєї симфонії «Civitas Dei»: композитору здавалося, що саме тут, у цій вистудженій морозяним вітром Варшаві, сіро-голубі будівлі аеропорту якої нагадували айсберги, закінчується «Град Божий» — теплий виноградний рай. Тільки ніяк не міг збагнути — чому цей полюс холоду носить ім’я Фредерика Шопена?
37
Після сорокахвилинної зустрічі з Комендантом Польщі генералом броні Самсоновичем, яка відбулась у спецтерміналі аеропорту Окєнче для VIP-осіб (Комендант відбував з офіційним візитом до Ірландії), Гайдук вилетів на південь — до аеропорту Катовіце-Пижовіце, розташованому в тридцяти кілометрах північніше від величезної шльонської агломерації великих міст і містечок, за які билися німці й поляки, коли цей регіон був вугільно-сталевим серцем Польщі в XX столітті. Тепер тут були розміщені автомобілескладальні заводи найбільших європейських фірм, конструкторські бюро і підприємства з виробництва електроніки, а до часу військового перевороту генерала Самсоновича у 2082 році тут вільно діяла патріотично-шльонська партія німців, яка мала своє представництво у Сеймі. Партійна діяльність була заборонена режимом Самсоновича, а Сейм розпущений: Самсонович уважав себе вірним послідовником і учнем маршала Пілсудського; він часто повторював слова свого вчителя про те, що демократичні свободи було зужито так, що можна зненавидіти всю демократію — бо партійний інтерес переважав над усім: партії в Польщі розмножилися так сильно, що стали незрозумілими для загалу. Пілсудський підкреслював, що оголосив війну махінаторам, лайдакам, вбивцям і злодіям у політиці й поклявся, що від цієї боротьби не відступить. Під час всесвітнього хаосу і джихадистських загроз Самсонович хотів бачити Польщу не роздертою партійною гризнею, а єдиною і сконсолідованою країною, яка готова захищати християнські цінності. Сам він, на відміну від маршала, був глибоко віруючим католиком.