На запитання журналу — свідком якої події хотів би стати Омар, він відповів, що бажає побачити, як дванадцятий імам Мухаммад аль-Махді, який у п’ятирічному віці сховався в печері, залишить укриття й повернеться у світ, прийде, як Месія, аби об’єднати сунітів і шиїтів. Американські кореспонденти-безвірники, слухаючи молодого красеня напівараба-напівперса, думали, либонь, що він розповідає їм орієнтальні казки з «Тисячі і однієї ночі», не розуміючи своїм цинічно-прагматичним куцим розумом, що Омар бачить себе в ролі Месії-Махді — і не лише марить цим, а й готує себе до цього покликання: вивчає західну економіку і державні системи, західні інформаційні технології, західну ментальність і психологію для того, щоб невдовзі оголосити нещадну війну цьому світові й використати свої знання для досягнення перемоги у цій війні.
По закінченні Гарварду сліди Омара губляться на п’ять років: ходили чутки, що він перебував у цей час в загоні моджахедів, що діяв у Пакистані та Афганістані, але достовірних відомостей про це немає. Проте відомо, що в тридцятирічному віці він пережив разючу трансформацію: замість мрійливого вродливого юнака з’явився зрілий чорнобородий воїн Аллаха, захисник усіх гноблених, принижених, прибитих злиднями і розчавлених глобалізацією мусульман, будівничий всесвітнього халіфату, який гаслом нової держави проголосив не економічну потужність, не добробут її громадян, а справедливість.
Під той час стався розрив Омара з родиною, відмова його успадкувати бізнес батьків, що викликало сімейний скандал, гіркоту і підозри в психічному нездоров’ї нащадка. Однак Омар був жорстко послідовний: отримавши свою частку спадщини, він негайно заснував «Ісламський банк справедливості» й розпочав програму допомоги найбіднішим, надаючи напівжебракам невеличкі безвідсоткові кредити довіри під чесне слово, єдиною вимогою ставлячи неучасть у збройних акціях супроти сунітів чи шиїтів; ці кредити отримали назву «Кредитів примирення». При «ІБС» існував шаріатський суд, який стежив, щоб клієнти банку не розтринькували намарно кредити і не ставали лихварями. Порушення правил Омара каралося відрубанням руки, зрідка — голови. «ІБС» працював не лише на території таких мусульманських країн, як Пакистан, Іран, Афганістан, Курдистан, Туреччина, Єгипет, Індонезія, країни Магрібу, Середня Азія і Кавказ, але й набув значного поширення в Європі та Північній Америці. При Банку існували відділення ісламської пошти, бурхливо розвивався «ІсламНет»; Банк охоче надавав кредити на освіту молоді в медресе та релігійних університетах «Глобального джихаду», не відмовляючи також тим переконаним джихадистам, які хотіли навчатися в західних університетах.
У 2073 році Омар аль-Бакр дав одне з небагатьох інтерв’ю, яке Фатхулін неодноразово перечитував, подивляючись гіпнотичній простоті й привабливості думок молодого шейха. «Все зло сучасного світу, — твердив Омар, — походить від трьох причин: перша — єврейський великий спекулятивний капітал, що створив несправедливу глобальну фінансову систему, за якої одиниці безмежно багатіють, а мільйони людей животіють у злиднях; друга — юдо-християнська ліберальна система капіталістичних цінностей, за якої заохочується хижацька боротьба сильної меншості супроти слабкої генетично і біологічно більшості, що веде до комерціалізації життя, поневолення й духовної деградації; третя — нестримні технологічні інновації американо-європейської західної цивілізації, що їх не в силах сприйняти народи Аллаха, для яких смертельним є шалений ритм життя, бо означає втрату традиційної неспішної мудрості й руйнування високої моралі».
Відповідно до цього, Омар сформулював завдання «Глобального джихаду». Знищенню підлягали:
1. Невірні (кафіри) — насамперед Ізраїль, Конфедерація країн Північної Америки, Західна Європа. Головними об’єктами атак оголошувались глобальні фінансові установи, наукові центри, особливо IT та біогенетичні, юдо-християнські релігійні інституції, спекулянти, лихварі, торгівці алкогольними напоями, гомосексуалісти, проститутки і т. д.