Рауль попросив свого друга допомогти молодшій сестрі Ділбар, яка страждала на вроджену ваду зору. Фатхулін запросив цю хворобливу, сором’язливу, негарну дівчину, схожу на брата, приїхати до Києва, де влаштував її в офтальмологічну клініку «Новий зір» на Нивках. Дівчині зробили складну операцію, і весь цей час Фатхулін відвідував її, а коли вона одужала — привіз букет червоних гвоздик, щоб порадувати її яскравими кольорами. Рауль, який приїхав до Києва за сестрою, не знав, чим віддячити Фатхуліну. Така нагода трапилася в 2079 році, коли друзі зустрілися в Аммані — Герман як військовий аташе при Посольстві України-Руси, Рауль — як радник шейха Омара зі справ об’єднання сунітів і шиїтів. Визнавши, що Омар, яким він спочатку захоплювався, не набагато кращий за Кара-хана, Рауль погодився інформувати Фатхуліна про все, що відбувається в штабі Омара. Найскладнішим було організувати надійний зв’язок. Врешті-решт, управлінням електронної розвідки була розроблена індивідуальна, тільки для цього випадку надтаємна програма під кодовою назвою «Нектар», гаслом якої стали слова 16-ї сури Корану: «Твій Господь навіяв бджолі: зводь житло в горах, на деревах і будівлях. А потім споживай всілякі плоди та слідуй шляхами твого Господа, що підсильні тобі». Програма полягала в тому, що «бджілка» (команда хакерів) збирає закодовану Раулем інформацію на численних богословських сайтах «Глобального джихаду», де регулярно з’являлися публікації Рауля — й приносить мед інформації на Острів, звідки нерозшифровані повідомлення Рауля передавалися Фатхуліну. Інколи інформація містилася навіть у посланнях самого шейха Омара, які складав Рауль.
Скінчивши розшифровку тексту, Фатхулін подзвонив додому. Почув сонний голос жінки.
— Ніночко… я тебе вітаю. З Тимуром…
— Чому ти так рано пішов? — спитала Ніна, і в голосі її не було злості, тільки легка образа. — Навіть не поцілував.
— Вибач, будь ласка. Викликали.
— Це ти мені вибач, — раптом вимовила Ніна новим для нього голосом — не сердитим, а винуватим. — За вчорашнє. Прокинулася сьогодні, а тебе немає поруч. Так страшно стало. Син, така радість, а тебе немає. Я злякалася. Вибач.
— Що ти, що ти, — сказав він, відчуваючи, як зникає вся його ворожість до дружини. — Все в порядку, ввечері буду, шампанське за мною.
— А за мною салат олів’є, — зраділа вона.
Він повернувся до повідомлення Рауля.
«Рауль — Остапу. Терміново. 28.01.2084. Омар одержав інформацію про підготовку Акту Возз'єднання в Києві. Інформація надійшла від Крюгера. Наказано разом із Крюгером підготувати масштабний теракт в Києві, посилити тиск на Ватикан з метою зірвати Возз'єднання. Прийнято рішення про включення України-Руси до числа країн, на які буде розповсюджено активні дії Джихаду. Також ішлося про застосування нового виду зброї, характер якої невідомий.
46
Гайдук прилетів на об’єкт «Чорнобиль-30» зненацька, навмисно не попереджаючи Малахова. Той, нічого не підозрюючи, накручував кола на доріжці критого велотреку, що був частиною великого спорткомплексу, побудованого на поверхні, а не в підземних сховищах. Гайдук пригадав свою першу поїздку в «Чорнобиль-30»: з того часу тут сталися разючі зміни. Старовинні будівлі Чорнобильської АЕС були надійно сховані під спеціальними захисними конструкціями і перетворені на видобувний комбінат — джерело рідкісних радіоізотопів. Простір від Страхолісся до Копачів був забудований енергетичними і оборонними підприємствами, виведеними після війни 2079 року з-під землі на поверхню. Низькі дощові хмари нависли над «Чорнобилем-30», але навіть крізь зимову мжичку з висоти лету «черепахи» Гайдук міг побачити ідеальну впорядкованість великої промислової агломерації — цехів, складських приміщень, допоміжних і адміністративних споруд, гуртожитків, злітно-посадкових гелікоптерних майданчиків.
Побачивши Гайдука, Малахов зменшив швидкість свого червоного велосипеда «Команч» і під'їхав до Координатора, поряд з яким стояв лише Чміль і — поодаль — начальник охорони комплексу. На Малахові був червоний спортивний костюм його улюбленої футбольної команди «Ліверпуль», на голові — чорний бейсбольний кашкетик зі знаком атома. Піт зрошував його зморшкувате обличчя, проте погляд його світлих очей був молодий і зухвалий. Міцно потиснув Гайдукову руку і, нічого не питаючи, наче не здивувався такому неочікуваному візиту, повів генерала на центральну засклену трибуну велотреку, де не було прослуховування й можна говорити відверто.