Джордж не почув цієї високоморальної проповіді, бо втратив свідомість. Хоч як дивно, але Джованна Россі, яку зв’язав Антоніо, відчула полегшення. Джордж був нестримний у своєму любовному шалі й дійсно затрахав її до знемоги: інколи їй здавалося, що він виверне їй матку. Не слухаючи її благань про відпочинок, він по кілька разів за ніч входив у неї, і їй було соромно перед подругою, Лорою Грінфілд, самотньою вдовою, яка, звичайно, чула в сусідній кімнаті, як рипить це чортове ліжко, як кричить у нестямі Джованна, не можучи себе стримати, і як реве, немов молодий бичок, Джордж. Джованна зрозуміла, що їх застукали підлеглі чоловіка з контррозвідки, і вже вигадувала, що скаже на своє виправдання, бо почала вже марити своїм затишним домом у Вілла Бонеллі — і, о диво, — відчула, що скучила за своїм генералом та його дурними жартами. Скоріше б повернутися до Риму.
Загорнувши Джорджа у килим, Антоніо й Рьонгвальд впакували його до мінівена й, залишивши Джованну прив’язаною до стільця в кухні, обірвавши лінію зв’язку з пультом охорони будинку й забравши із собою три комунікаційні гаджета, знайдені в оселі сеньйори Грінфілд, вирушили на великій швидкості в напрямку австрійського кордону, де чекав на них автомобіль резидента військової розвідки України-Руси в Австрії.
Рьонгвальд ще не знав, що сталося з Мар’яною Скандоне: повернувшись вночі додому з першого їхнього побачення, Мар’яна була схоплена невідомими на подвір’ї: роззяви з італійської поліції, що ночували вдома, нічого не помітили. Накинувши чорний каптур на голову дівчині, нападники завезли її до порожньої, давно кинутої бензоколонки «AGIPP» і почали розпитувати про Джорджа. Мар’яна сказала, що нічого не знає про брата, якого чекали на початку січня, але він чомусь не приїхав. Бандити — їх було троє, всі в масках, — не повірили їй і піддали тортурам, тикаючи розпеченим стрижнем у дівочі груди, від чого вона несамовито кричала. З акценту нападників вона зрозуміла, що двоє з них із України; жодного сумніву в неї не було, що вони хочуть вбити Джорджа, і вона молила Бога, щоб Рьонгвальд встиг врятувати брата. Особливо жорстоким виявився один із нападників — приземкуватий чолов’яга, якого звали Вінсентом. Інший — Полковник — вів допит і не торкався дівчини. Часом між диким болем і запамороченням Мар’яні здавалося, що ось-ось прийде на допомогу Рьонгвальд, знищить бандитів і знову поведе її до театру «Олімпіко». Але Рьонгвальд не приходив, а вона все частіше втрачала свідомість, намагаючись викреслити з пам’яті саме слово «Маростіка», і останнє, що почула в своєму житті, це слова Полковника:
— Крюгер наказав кінчати.
І тоді Вінсент накинув на її тонку шию зашморг і щосили затягнув його.
49
Як і домовлялись, рівно о 10:00 AM у кабінет до Гайдука прийшов Шморгун. Він уже мало був схожий на того Шморгуна, якого вперше на засіданні ЦКР побачив у 2079 році Гайдук: руда борода посіріла й зменшилася — була акуратно підстрижена; кудись поділася худоребрість — він розповнів і вже не крутився дзиґою, як колись, а рухався, розмовляв і міркував поважно — і важко було сказати, чи то фізична вага вплинула на його поведінку, чи зміна поведінки з хлоп’ячої на дорослу спричинилася до погладшання. Проте, на щастя, залишилась незмінною творча захопленість Шморгуна, його здатність висувати нові ідеї і втілювати їх.
Шморгун залишався головою Ради менеджерів, тобто фактично виконував обов’язки прем’єр-міністра України-Руси, а також як мер Великого Києва відповідав за діяльність багатомільйонної метрополії, поділеної Дніпром на Київ-East та Київ-West. Але головною його пристрастю залишалась енергетика — удосконалення різних видів пального, від «валер’янових крапель», на яких він сколотив свій багатомільярдний статок і став одним із найбагатших бізнесменів Європи — до найсучасніших зразків твердого синтетичного палива. Йому вдалося виграти змагання за ринки у Малахова завдяки тому, що Шморгунове пальне було менш небезпечне і більш дешеве, аніж МЕС (мобільні енергетичні станції) Малахова, які працювали на плутонії й могли стати здобиччю ядерних терористів. Тому Малахову довелося обмежитись виробництвом озброєнь, що приносило компанії «Чорнобиль-30» прибутки, менші за прибутки Енергетичного концерну «Валер’янові краплі» (ЕКВК).
Шморгун приніс заяву Гайдуку про звільнення з посади голови Ради менеджерів і мера Великого Києва у зв’язку з бажанням зосередитись на науково-винахідницькій роботі в своєму Концерні.
«Ще один», — подумав Гайдук, майже не дивуючись. Тільки спитав сухо: