Не доїжджаючи до вулиці Івана Мазепи, Нерубай з їхав праворуч з екзиту 27 і добрався до свого будинку на вулиці Панаса Мирного, де вів холостяцьке вільне життя в пентхаузі, з якого відкривався вид на Київ. Калина, вийшовши на балкон, подумала, що це місто нагадує їй Рим, хоча наче ні в чому не схоже було на Вічне Місто, але не встигла до кінця збагнути цей парадокс, бо Нерубай згріб її з балкона, здер одяг і завалився з нею до ліжка, де через кілька хвилин заснув, як дитина, навіть не скинувши Калину з себе. Вона була легка, мов квітка.
Вона ще не знала, що через три дні вдень, коли Оксан Нерубай піде на роботу, в двері постукають, і в квартиру ввійдуть двоє ввічливих людей, які покажуть значки агентів Національного агентства внутрішньої безпеки. Вони повезуть Калину в похмурий будинок на вулиці Володимирській і допитуватимуть дівчину впродовж трьох годин. Їх цікавитиме все, що стосується Римського клубу та його співробітників, фотографії яких їй покажуть. З-за затемненого скла за Калиною Луцик спостерігатиме немолода жінка, схожа на звичайну київську бабусю; у Калини візьмуть підписку про нерозголошення й доставлять на вулицю Панаса Мирного якраз за півгодини до повернення з роботи Нерубая, який затримався на важливому засіданні Комісії з питань розширення прямої постдемократії в Україні-Руси.
56
О третій годині ночі Палій прокинувся, не розуміючи — де він, хто він і що з ним відбувається. Він перевертався у темряві, наче сидів у тренажері пілотів космічної авіації. Дуже боліла голова. Щоб зупинити нестримне перекидання, він почав мацати руками все навкрути, поки наштовхнувся на щось тепле. Леда, гола і нічим не прикрита, спала поряд, і доторки чоловіка не розбудили її, бо так само, як і він, вона напилася до нестями під час вечері, даної начальником полігону 444 «Десна», бригадним генералом Цимбалюком на честь міністра оборони генерала армії Палія та його дружини. Ширяння у невагомості обірвалося, Палій зрозумів, що сидіть у ліжку королівського сайзу поряд зі сплячою дружиною, ще не тямлячи, де і чому. Але гострий страх — ознака алкогольної інтоксикації — пойняв його разом із поверненням пам’яті: вони з Ледою спали на другому поверсі дерев’яного будинку для гостей, зведеного на березі Київського моря серед сосен, неподалік від танкодрому 269-го учбового центру сухопутних військ України-Руси.
— Ледо, Ледочко, — почав розштовхувати дружину Палій. — Прокинься.
Нарешті зі стогоном Леда підвелася і злякано спитала:
— Що сталося? Де ми?
— Я боюся.
Чоловік поклав руки на її плечі й притулив дружину до себе. Вона відчула, як він тремтить.
«Мерзотник, — подумала вона, — менше пити треба, не дасть поспати».
Вона спробувала розімкнути його обійми, щоб знову лягти, але Палій тримав її міцно, наче останню надію.
— Чого боїшся, герой України? — глузливо спитала вона. — Зелена чупакабра наснилася?
Він почав шепотіти їй на вухо:
— Три дні тому до Стригуна прийшли слідчі військової прокуратури.
— Ну і що? Давно треба, щоб не крав…
— Та ні, якби ж то… Гребуть під аварію з гелікоптером… пам’ятаєш, коли Грім і Войчишин загинули?
— А тобі що до цього? — не зрозуміла Леді. — При чому тут ти? Ми з тобою якраз із Мальорки приїхали, пам’ятаєш? Ще речі не розпакували. Ще купальники мої були вогкі, — вона засміялася. — Господи, як добре було… А тепер… Якого біса ти привіз мене до цього лісу? Мені твої навчання до…
— Послухай, мать твою! — гримнув по-солдатськи Палій, наче перед ним був якийсь проштрафлений лейтенантик, а не половецька князівна. Він боляче стиснув її плечі й знову перейшов на шепіт: — Це я… я віддав наказ Стригуну знищити Грома. Бо я дізнався, що Гайдук хоче мене змістити з міністра оборони і поставити замість мене Грома. І ти, дорога, перестала б бути першою леді Збройних сил. Уявляєш?