— Ні, — щиро злякалася Леді. — Невже твій Гайдук такий покидьок? Ми ж із ним тоді дружили.
— А цей ідіот Стригун знищив гелікоптер, не знаючи, а може, і знаючи, що в ньому Войчишин.
Леді міцніше обхопила Палія, який ще трусився, наче від холоду. Їй стало жаль його:
— Ну і що? Тобі що — шкода цього вискочку-западенця Войчишина? Пам'ятаєш, як він не схотів подати тобі руку на прийомі? Бо твій батько, бачте, допитував його. Чистоплюй.
Палій сердито відсунувся від дружини.
— Слухай, ти вчора перебрала і тепер не тямиш нічого. — І, знову присунувшись до неї, гаряче зашепотів: — Зрозумій, що Войчишин не повинен був загинути. Навпаки. Він ненавидів Гайдука, вважав його проамериканським, пропольським, проєврейським, проросійським, прочортзна-яким агентом. Він — дисидент, а Гайдук служив Махуну. Якби Войчишин залишився у живих, Гайдука сьогодні не було б. Войчишин розпалив би все. Він це умів… Його загибель була не потрібна. Але після катастрофи всі подумали, що це його уколошкали, а Грім — як гарнір до основної страви. Уявляєш?
— Ти не хвилюйся, — ніжно поцілувала чоловіка Леді. — Ти ні при чому. Нічого вони не знайдуть.
— Неспокійно на серці, Ледочко… Риють глибоко.
— Візьми себе в руки, — різко сказала Леді. — Не ти їх повинен боятися, а вони — тебе. Треба негайно прибрати Гайдука. Будеш чекати — приберуть тебе. Хочеш похмелитися?
Вона пішла до кухні, відкрила холодильник, дістала пляшку горілки з морозильника, налила півсклянки, витягла з банки маринований ніжинський огірок і подала Палієві. Той одним ковтком випив горілку, загриз огірком і відчув, як спокій і тепло знову повертаються в його дуже тіло, а головний біль зникає. І страх розплати за вбивство Грома, Войчишина і невинних літунів відходить від нього, розчиняється в нічній темряві — і тепер не Палій боїться свого страху, а страх — Палія, ховаючись до певного часу, чекає, коли знову вийде з глибин душі й накинеться на свою жертву і розтерзає її. Але Палій не читав Шекспіра і не розуміє цієї кабалістики, бо вже спить сном невинної дитини і підніметься через три години бадьорим, готовим до проведення навчань роботизовано-комп’ютерних військ «Десна-2084» під назвою «Весняна рапсодія». Тільки Леді в глибокій задумі просиділа до ранку на кухні, п’ючи каву.
57
У навчаннях брали участь практично всі оператори РЗК — роботизовано-збройних комплексів — інтелектуальна еліта української армії, — які керували ударними «крилами» безпілотників-дронів, батальйоном перших «ящірок», запущених у серійне виробництво, безекіпажними танками «Оберіг» STX-99, зенітно-ракетними автоматизованими комплексами, батареями протитанкових ракет і стрілецькими радіокерованими пересувними платформами, побудованими на базі машини «Дракар VIII».
О 7:00 AM 2 березня учасники навчань вишикувались на центральному плацу «Десни-444», навпроти пам’ятника легендарному танку Т-100-УМ «Серп», який уславився під час війни з Румунією. Було темно, і плац освітлювався прожекторами, які мертвим своїм світлом вихоплювали з мороку сірі силуети броньованих командно-штабних машин і шеренги операторів і механіків РЗК.
Навчанням керував заступник Малахова, генеральний конструктор Антон Зігель, дії якого контролював, за наказом Палія, полковник Стригун. Палій терпіти не міг отих яйцеголових цивільних самовпевнених інтелектуалів-вискочок, які все нахабніше забирали до своїх рук управління військами, розглядаючи бойове зіткнення, як короткочасний динамічний епізод комп’ютерної гри, де швидкість прийняття рішень і обсяг машинної пам’яті вирішує результат. Ці цивільні фердидурки докотилися до того, що стали заявляти, що військо в його традиційному розумінні припиняє своє існування, що нікому не потрібні натовпи тупих переляканих солдатів і тисячі напівосвічених офіцерів, які ледве вміють керувати одним танком чи літаком, але не складною системою бою: людському мозку не вистачає потрібної інформації і швидкості мислення для блискавичного прийняття складних системних рішень. Це лише під силу потужним комп’ютерам. А Зігель зайшов так далеко, що заперечив і роль генералів, сказавши, що майбутню війну виграють не генерали, а цивільні — висококваліфіковані оператори, що керують складними РЗК, бойові хакери і ремонтники електронної техніки.
«Це Гайдук їх розпустив, — думав Палій, слухаючи цю маячню Зігеля. — Подавай їм армію без генералів і офіцерів, інтелігенти срані. А якщо противник їх накриє системами залпового вогню і крилатими ракетами, коли лінія оборони перетворюється на пекло — де вони будуть? Вони ж окопуватися не вміють, не для цих білоручок це чорне, земляне діло. Гайдука треба прибирати. Забагато влади дав цим схибленим на комп’ютерах придуркам».