— Хто командував «червоними»?
— Старший науковий співробітник ІСТАР майор запасу Воропай.
— Скажіть вашому Воропаю, — Палій уже не міг тамувати гнів, бо почувався обдуреним, — що я йому ноги з дупи повириваю, якщо ще раз насмілиться бавитись із дроном у моїй присутності.
— Передам, — миролюбно склав руки на череві Зігель. — Але, пане міністре, він мислить не дупою, а головою. А дрон, між іншим, зняв із КП важливу інформацію.
— Яку інформацію? — з ненавистю сказав Палій. — Ви чому не виставили охорону навколо штабу «синіх»? Тут однієї розвідувально-диверсійної групи вистачило б, щоб захопити цей сраний штаб. Чого варті ваші комп’ютери? Ви що — всерйоз вірите, що війна буде стерильною? Без рукопашних боїв, без крові, без свого Сталінграда? Війна з Північним союзом більше не повториться.
Зігель знизав плечима.
— Сталінград? Хто його пам’ятає? Ви ще згадали б Ватерлоо. Чи битву при Фермопілах.
— Один вибух тактичного ядерного боєзаряду в повітрі знищить ваші срані комп’ютери і дрони. І тоді хто битиметься з ворогом? Ваші оператори? Вони навіть не озброєні. Вважаю ваші навчання невдалими. Це не «Весняна рапсодія», а… а… соло на дірявому барабані. Я так і доповім Верховному головнокомандувачу. Все. Можете йти.
Палій згадав убивчий погляд дрона і відчуття страху й незахищеності, яке охопило його. Може, цей дрон уміє читати думки? Подумав, що успішний переворот можна буде здійснити тільки за допомогою операторів роботизовано-комп’ютерної зброї.
58
У неділю, 12 березня, Гайдук запросив на вечерю до себе патріарха Ізидора і академіка, голову Державної комісії з питань духовності і культури Твердохліба (М.В.Гоголя). Якщо патріарх лише трохи посивів, не втративши анітрохи статуарної величі, то Твердохліб змінився невпізнанно (Гайдук не бачив його з часів поїздки до Суздаля): повністю облисів (виявляється, проходив курс хіміо- і радіотерапії), а славнозвісний Гоголів ніс зменшився в усіх своїх неповторних параметрах. Голос також змінився — став хрипким і тихим.
Гості принесли з собою подарунки. Ізидор — розкішно видану книгу промов і проповідей «Християнська єдність. Дорога, Правда і Життя» з голографічними зображеннями християнських храмів першого тисячоліття — від Сирії до Риму, від Візантії до Києва, від Греції до Вірменії. В шкіряні палітурки книги були вмонтовані мікроносії, на яких записана була духовна музика ранніх християн.
— Це безцінний дар, — зворушено сказав Гайдук. — Обов’язково прочитаю.
Твердохліб також вручив генералу свою книгу — «Роздуми про сенс існування і призначення України», не так розкішно видану, але досить об’ємну, з портретом автора на обкладинці — в академічній шапочці й мантії, з хворобливою, вимученою посмішкою на худому обличчі, з прикладеним до книги диском — перекладом англійською мовою.
Гайдук пишався своїм декретом, яким забороняв видавати книжки без перекладу іноземною мовою — хоч англійською, іспанською чи китайською.
Роль господині виконувала Віра Іванівна, якій допомагали молоді хлопці-кухарі, привезені з Острога. Спільними зусиллями приготували пісну вечерю з кількома рибними стравами і на десерт — відвареними качанами молодої кукурудзи. Сиділи в тій самій кімнаті, де справляли сороковини, тільки Гайдук переставив меблі так, щоб ніщо не нагадувало йому Леді. На стіні навпроти вікон висів портрет Олі, зроблений ще до хвороби — її лукава усмішка; щоразу, дивлячись на портрет, Гайдук чув її іронічний голос: «Пане генерале… Як вам ведеться без мене?»
Святик їздив на самокаті навколо столу, за яким вечеряли гості. Він одразу пізнав по голосу цю дивну бородату людину в чорній рясі. Згадав, що це до нього приходила мама Оля, коли захворіла, і людину цю звали Ізидором. Той поблагословив Святика, а хлопець від'їхав у дальній кут, де стояв рояль (при мамі у цій кімнаті влаштовувались музичні вечори), й побачив навколо постаті Ізидора ореол світла, як в іграх про супергероїв, і чорну непроникну темряву там, де сидів Твердохліб.
Найбільше світла випромінював портрет мами Олі.
Святик погриз трохи качан кукурудзи і пішов спати під наглядом Віри Іванівни, а гості розсілися на кріслах перед невеличким столиком, за яким можна було випити чай чи каву.
— Я вдячний вам, що відгукнулися на запрошення, — Гайдук поклав до чашки з окропом пакетик стевії. — Наближається свято Воскресіння Христового…
— Коли? — спитав Твердохліб.
— 26 березня у католиків, ЗО квітня — у православних, — сказав Ізидор. — Навіть календар розводить нас у різні кути часу. Мусимо подолати і цю відстань.