У сушарні, що була поруч зі слюсарною майстернею, лаборантом працював Богдан Тимків з Івано-Франківщини. Якось ми йшли з Дмитром Басарабом, що працював у ливарні. Аж Тимків наздогнав нас і каже:
— Пане Левку, зайдімо до сушарні. Познайомлю вас з моєю лабораторією, з кількома нашими людьми.
— Ходімо, — погодився я.
— Я працював у сушарні слюсарем перед тим, як піти до ливарні, — похвалився Басараб.
— А чого ви пішли із сушарні? — питаю.
— Почав не витримувати великої температури.
Тим часом зайшли утрьох до сушарні.
Уздовж довгого коридору — 12 сушильних камер. Нам назустріч ішов кремезний чоловік у синьому зеківському костюмі.
— Прошу познайомитися, — звернувся Тимків до мене, — це черговий апаратник Петро Лантух. Тут ще працюють Карпо Сердюк з поліції, Нестор Іваниш із закарпатської боївки та литовець Йонас Стрейкус із зелених братів. Завтра в денну зміну чергуватиме Нестор Іваниш.
Ми познайомилися з Лайтухом, я і запитую:
— Ви звідки?
— З Сумської области. Був старостою села за німців. Жодного зла людям не зробив. Та, власне кажучи, мене обрали селяни на загальних сільських зборах. Спочатку відмовлявся, але люди наполягали, і я погодився.
У сушильних камерах двері зачинені. Ліворуч від дверей — термометр для вимірювання температури в камері, вентиль для зволоження камери та вологомір. Дві камери не заповнені, і Тимків завів нас до однієї. Уздовж камери — рейки-вузькоколійки для закочування вагонок з дерев’яними деталями. Унизу, праворуч і ліворуч, по три ряди чавунних ребристих радіаторів для парового нагрівання деревини. Обіч — жолоб, покритий дошками з круглими отворами для свіжого повітря.
— Батареї, — пояснив Басараб, — з’єднанні між собою через поранитові прокладки. Цих з’єднань сотні. Тиск пару час від часу прориває прокладки і їх доводиться міняти. Позаяк їх багато, то слюсарю постійно є робота.
— А яка температура в цих камерах?
— Вона міняється. Ми її регулюємо, щоб деревина не тріскалася, добавляємо (за графіком) вологи — оббризкуємо дерев’яні поверхні водою. Найбільша температура доходить майже до 100 градусів Цельсія. Іноді навіть і більше, — відповів Тимків.
— Коли проривало прокладку і температура вже не піднімалася до потрібної висоти, — пояснював Басараб, — тоді я перекривав кран, випускав пару, залазив униз і старався швидко замінити прокладку. Батареї такі гарячі, що буквально обпікає руки. Піт тече дзюрком з усього тіла. І щоб не спекти легені і не втратити свідомости, час від часу припадаєш до отвору у дошці знизу і ковтаєш свіжого повітря. Після мене тут став працювати один молдаванин, так на третій день знепритомнів і його довелося знизу витягувати.
— Богдане, — звернувся я до Тимківа, — вам не здається, що у вас і в Дмитра гострота слуху дещо занижена і ви говорите трохи гучніше, ніж треба?
— Може, й так. Хоч мені здається, що я чую добре, — каже Тимків.
— Я почав гірше чути і тому пішов звідси в ливарню, — підтвердив мої припущення Басараб.
— У вас є шолом, — каже Тимків. — Слюсарі зобов’язані одягати шоломи, коли лізуть у камеру ремонтувати батареї, але вони переважно не хочуть одягати.
— Пане Дмитре, — звернувся я до Басараба, — чого ж ви пішли в ливарню, адже відомо, що ливарне виробництво багатьох веде до глухоти?
— Знаєте, я не хочу кожен день стояти по вісім годин біля верстата і совати в нього якісь дерев’яні бруски. Ливарня має свої переваги. Чавун ми плавимо і розливаємо не кожен день, а між тим у нас робота не вельми важка, — відповів Басараб.
— Ваш майстер Крот з міста Мени Чернігівської области. За німців був у поліції. Пішов до них, щоб помститися комуністам за те, що розкуркулили сім’ю, забрали хату і зіпсували все життя.
— Та він нормальний порядний чоловік, — каже Басараб.
— Пане Богдане, — питаю я Тимківа, — а хто такий цей ваш майстер латвієць Кальниньш?
— Він сидить за співпрацю з німцями. Роботу робить добре і пунктуальний, мов німець. І мені, хто також любить дисципліну й порядок, з ним приємно працювати. Знає німецьку мову. В латвійській громаді його шанують.
— Він не стукач?
— Не знаю. Але ви знаєте, що всі бригадири дали куму зобов’язання, що на їхньому об’єкті не буде підготовка до втечі, або скоєння іншого злочину, а коли б таке почалося, вони зобов’язані поінформувати кума.