— І тоді, — кинув Христинич, — комуністи скажуть: ми — демократи, дозволяємо друкувати в наших газетах критичні статті. І це показує комуністичний режим у пом’якшеному вигляді.
— Кому показує?
— Закордонню.
— Закордоння має про Союз різну інформацію, а нам важливо казати правду нашим людям, а наші люди, читаючи совітські газети, вишукують у них краплинки критичної думки, і якщо знаходять — раді. Будучи самі в тихій опозиції, вони раді зустрічати опозиціонерів і на сторінках газет.
— Давайте, — запропонував Гасюк, — повернемося до неокласиків. Тож як ви, Левку, думаєте, було б краще, коли б і Рильського знищили, як знищили інших неокласиків?
— Для мене всі ці проблеми вельми складні, бо я бачу їхню передісторію, зміст і наслідки, і позаяк одне пов’язане з іншим, то й важко дати отак собі однозначну відповідь, проте, якщо ви вимагаєте короткої і однозначної відповіді, то вона така: краще б і Рильський пішов разом з іншими на Соловки.
— А які сумніви щодо правильности такої відповіді? — питає Леонюк.
— Спочатку обґрунтую свою відповідь, а потім викладу сумніви, — відповідав я. — Москалі розбили армію УНР і окупували Україну. Окупація — це зґвалтування нації, це акт несправедливости. Розуміючи, що українці хочуть незалежности, москалі ніколи не організовували демократичні вибори і не поставили свою владу на суд народу, тобто вони відчували себе окупантами і ворогами українського народу. Це — перше. Друге: перед світом комуністи виставляли свою владу як владу робітників і селян, владу трудящого народу, владу справедливішу за всі види влад, що досі існували в світі. Факти з життя совітських народів мали підтверджувати правильність їхньої Марксової і Ленінової теорії, поширення якої у світі вони організували у небачено широченних масштабах. Ви ж розумієте етапи реалізації московської стратегії підкорення світу: навіювання марксизму-ленінізму (соціялізму) громадянам інших держав, потім створення на базі цієї ідеології соціялістичних і комуністичних партій, потім з допомогою Москви і для Москви захоплення ними влади. Усе це краще, тобто ефективніше можна робити, якщо в Союзі питання національне вирішено справедливо. Тому маскування дійсности було стратегічно важливим завданням. Москалі самі не могли говорити світові, що Україна задоволена владою і процвітає в Союзі РСР. Треба, щоб це говорили українці.
Група неокласиків, як ми знаємо, сформувалася 1922 року. Паралельно існувало чимало інших літературних і мистецьких об’єднань. Москалі всіх їх поставили перед вибором: соціялізм (комунізм) або смерть. Не так прямолінійно й категорично, але по суті справи саме так. І сотні талановитих людей розстріляли, а ще більше примусили служити собі. Із неокласиків усіх репресували, окрім Рильського. Усі вони — видатні таланти, тим-то про них більше говоримо, їх знищували як носіїв української самостійницької ідеї, а звинувачували в захисті буржуазних експлуататорських класів. Залишили Рильського, Тичину, Сосюру. Вони, особливо Тичина й Рильський, були рупорами, що трубили на весь світ від імени українського народу і виправдовували московський геноцид української нації — це їхня зовнішньопропагандивна функція. А всередині України вони робили ще більше зло: представляли чужу окупаційну владу за свою. Вихваляючи владу, виправдовували її репресивну політику. Виправдовуючи репресії на національній основі, вони вбивали в нашому народі ідею незалежного існування, ідею державної незалежности і тим посилювали окупаційний режим і послаблювали національний інстинкт самозбереження.
Виправдовуючи репресії на класовій основі, вони сприяли знищенню найенергійнішої частини селянства, чим сприяли погіршенню біологічної расової природи нашої нації. Як письменники — це категорія українців, що у простого народу користується авторитетом, вони своєю зрадницькою поведінкою штовхали мільйони українців до зневіри в можливість своєї державности, штовхали до примирення з чужою владою. Більше того, вони стирали грань між москалями й українцями у мовному, культурному і загалом духовному плані, сприяли русифікації й переходу мільйонів українців у стан московитів. Коли б не було рильських, самі москалі не могли б завдати Україні такої величезної шкоди.
— Це логічно, — каже Гасюк, — тому ми такої думки.
— Тепер, — продовжив я, — послухайте міркування в іншій площині. (Не в тій методі, коли сказав “так”, потім сказав “але” і після цього обґрунтовує цілком протилежну думку.) Ні, Рильський скоїв величезне зло проти української нації, виправдання немає, і того було б краще для народу, коли б він згинув разом з іншими на Соловках.