Выбрать главу

Я хочу зараз говорити в тому плані, що незалежно від нашої волі Рильський залишився живий, не спився, а був активний упродовж чотирьох десятиріч. Деспотія нищить таланти, (що між іншим, львів’янин Михайло Рудницький у праці “Письменники зблизька” вельми добре показав). Рильський же як поет майже не деградував на відміну від повної деградації Павла Тичини. У всякому разі він зробив величезну послугу українській літературі своїми чудовими перекладами з польської. Цей його внесок не можна недобачати і не можна недооцінювати.

А тепер візьмемо період після XIX з’їзду КПРС і період хрущовської відлиги. Щойно зверху ледь-ледь відгвинтили гайку, як Рильський узявся негайно готувати до друку й оприлюднювати заборонені твори Данила Мордовця, Володимира Самійленка, Мирослава Ірчана, Юліяна Опільського, Андрія Чайківського, Соколовського. Потрібен був час, щоб підготувати до друку твори. До кількох із них Рильський сам устиг написати передмови. На це пішла друга половина 1956 року, а 1957 року з’являється ціла низка нових для нас авторів. На 1958 рік запланували вивести на світ Божий ще більше репресованих авторів і творів. На жаль, план видань 1958 року виконали тільки за перше півріччя. Цензурна рука, мов важка ляда цензурної скрині, прихлопнула план подальшого видання української літератури і в другій половині 1958 року вже нічого не вийшло. До речі, це доказ, коли закінчилася так звана хрущовська відлига. Імперія побоялася дати українцям патріотичну літературу.

Отже, два запитання: чи патріотична частина Спілки письменників України у повній мірі скористалася дворічною віддушиною і, друге, коли б не було Рильського, без нього встигли б за два роки оприлюднити стільки творів, скільки реально оприлюднили? Як ви думаєте?

— Зі старих письменників Рильський найбільш відомий, — каже Гасюк. — Він не попхався в політику, як Тичина чи Стельмах, і це робило начебто якусь межу між ним, старим українським інтелігентом, і пролетарською владою. З іншого боку своє холуйство перед владою він неодноразово підтверджував у своїх творах, тому і влада йому довіряла. За таких умов його намагання щоякнайбільше надрукувати заборонених творів він міг подавати як виправлення порушень соціялістичної законности — бо ж тоді все йшло під гаслом виправлення порушень соцзаконности, а не з національних мотивів, тобто знову ж у дусі вислужування перед партією.

— Казали кияни, — мовив Леонюк, — що Рильський, як бувало нап’ється, то з горя за біду України біжить до Дніпра топитися.

— Але жодного разу не добіг до Дніпра! — посміхнувся Христинич.

— Оце ж і виявляється його натура: і любить Україну, не може її викинути з серця, як багато хто зробив, і на рішучий крок нездатний, — сказав Леонюк.

— Напевне, — каже Гасюк, — і чекісти це помітили і тому не знищили його разом із Миколою Зеровим, Юрієм Кленом та іншими неокласиками, а залишили, щоб використати собі на користь. І все-таки гадаю, що від 1956 року ніхто інший не скористався б в інтересах України відлигою так енергійно, як Рильський.

— І чого, — кажу, — вони, ці всі наші письменники, не розв’язують проблему в дусі Некрасова, який сказав: “Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан”?

— Ви, Левку, — каже Христинич, — уже самі відповіли на це питання — поети не можуть не творити, не можуть не родити, як не може жінка не родити, бо вагітні творчістю.

— Авжеж, авжеж, — підхопив Леонюк, — пояснення знайшли. Тільки ніяк не можемо пояснити, чого йдуть під московський ніж зі словами покори, а не з гордим плювком катові в морду?!

— Бо до останньої миті, — намагаюся я знайти відповідь, — не вірять в неминучість смерти. У своїх очах вони не мають перед владою вини: ну що вони зробили проти неї? Нічого! Вони люблять Україну, але не вбили жодного москаля, не затівали державний заколот, тому за що ж їх убивати? Нещасні! Вони мислять майже на побутовому рівні і міряють себе мірками звичайних простих обивателів. А справа ж непроста і міряти її необхідно міркою найвищих інтересів московської імперії. З височини таких інтересів їхня любов до України — це вкрай небезпечний стан особи. З точки зору вищих інтересів імперії це цілком достатня підстава для знищення. Коли б ці наші поети це зрозуміли, вони б знали, що заслуговують на смерть.

2. Закономірність виявляється у великому числі