— Схема розвитку людства, яку дає історичний матеріялізм, видається логічною і переконливою: були первісні суспільства (стадія родоплемінного розвитку). Вони — в рабовласницькі, ці переросли в феодальні, феодальні переросли в капіталістичні, а капіталістичні переросли в соціялістичні й комуністичні. В основі цих змін лежав розвиток продуктивних сил і відповідно закономірне переростання роду, племен, союзу племен в нації.
— Ця схема — абстрактна, — каже Христинич. — Коли з абстрактної височини пробуємо її наблизити до землі, то виявляється, що не підходить вона ні до однієї країни. Ми знаємо рабство Греції і Риму, але в землях іспанських, галльських, німецьких лад був інший. Зрештою, в українських племен, названих Геродотом антами і волинянами, рабства не було взагалі, і Геродот каже, що вони були рівні між собою і тільки на війну обирали керманичів (яких після війни знімали). Українська доантська сарматська доба не фіксує рабства, як не має рабства і досарматська скіфська доба.
Марксизм матеріялізував історію, а в ній має більше значення дух. До української нації національний дух прийшов не з капіталізмом, а від духу трипільців, скіфів, сарматів, антів і волинян, а далі — від усіх інших українських племен. Наша народна культура виявляється в народній архітектурі, оздобленні хат, виготовленні та оздобленні одягу, в народній музиці та пісні, в сімейних та виробничих обрядах — усе це народилося тисячі років тому, розвивалося і вдосконалювалося, але від заміни дерев’яного рала залізним плугом безпосередньо не залежало. Меч дружинника у дванадцятому-тринадцятому столітті поступово відходить, уступаючи місце шаблі, але народ залишається тим самим з його попередньою антропологією й мовою. Вишивка червоною і чорною заполоччю прийшла у наше сьогодення з трипільської доби. Не знаю, коли зародився звичай зустрічати особливо дорогого гостя короваєм (хлібом-сіллю) на вишиваному рушникові, але в кожному разі він виник за докапіталістичної доби. Тобто еволюція національного духу залежить від матеріяльних умов життя народу, але умови ці впливають на нього не так безпосередньо, як опосередковано через особливості етнічного світосприймання й емоції народу.
Соціялістична ідея комуністів не є реальна, тому що вона заперечує духовну суть людини та її приватну власність.
— Як же нереальна, якщо вона вже існує впродовж двох поколінь? — запитую.
— Упродовж двох поколінь вона держиться на примусі, — каже Христинич. — Комуністи бояться зняти примус, бо коли б зняли, соціялізм би луснув і люди повернулися б до ладу з приватною власністю. Внутрішньо він не життєвий, бо суперечить людській природі. Примус же не може тривати сторіччями. Примус можливий в умовах централізації й диктатури, а вони суперечать технічному прогресу.
— Чого, пане Богдане, не може бути соціялістичний лад у незалежній демократичній Україні?
— Демократизм означає свободу економічної діяльности. Це означає, що здібний та роботящий стане багатим, а нездібний і ледачий буде бідним. Демократизація передбачає право бути багатим чи бідним. Вона покладає відповідальність на саму людину. Зникне штучне вирівнювання всіх. Комуністи воювали проти багатих, а бідних зробили ідеялом — це абсурд. Споконвіків наш народ глузував з босяків і хвалився заможним господарством, а московська галайстра багатих (куркулів) знищила, зробила всіх бідними і привчила бідність вважати за норму життя.
— Між іншим, самі комуняки живуть не бідно. Вони просто від людей ховають свою заможність, — зауважую я.
— Тобто подвійна мораль: одна для комуністів, друга — для рабів (рабсили), — править далі Христинич. — Хай робітники (раби) думають, що бути бідним — це добре. Менше будуть ремствувати й бунтувати.
Приватна власність — гарантія свободи. Коли в країні тисячі заводів приватних (чи колективних) власників, то людина має можливість вибирати, куди їй іти на роботу і на яких умовах, а чи загалом вести своє приватне підприємство. У неї є вибір. Коли ж власник один — держава, то в людини немає вибору: вона мусить іти до праці на тих умовах, які держава встановила. Відсутність вибору — рабство. Приватновласницька економіка — конкурентна економіка, а конкуренція — це змагання, що є рушієм технічного прогресу, того в капіталістичних країнах краща техніка і вищий рівень життя людей. Соціялізм — це богодільня, застій, стагнація. Пригадуєте, що писав Джек Лондон про соціялізм?
— Пригадую. Треба було створити відповідний настрій, щоб його сприйняти. Дякую вам, пане Богдане.
— Нізащо. Ви мені також багато цікавого сказали.