Проснувся за півгодини до побудки на тому ж боці, на який ліг. Слава Богу, не впав! Розплющив очі — в бараці й на дворі темно. Повернувся горілиць, підклав руку під голову й почав пригадувати обличчя вчорашніх співрозмовників. Хто вони, ці люди? Вони з підпілля. Де були і що робили?
Десь знадвору обізвався гучномовець: шнир ввімкнув світло. Люди заворушилися. Хотів було зриватися з ліжка, проте навколо ніхто не квапився. Хтось поволі вставав, хтось, лежачи обзивався до сусіда, хтось, повернувшись на другий бік, натягував ковдру на голову — досипав.
— Вставайте, — негучно крикнув шнир.
— Встаємо, — відповів мій сусіда, навіть не рухнувшись.
Старший чоловік, який спав на нижньому ліжкові піді мною, встав і пішов умиватися. Я всівся на своєму злощасному матраці й заходився кулаком вирівнювати клубки дерев’яних стружок.
— Доброго ранку, пане Левку! Ну, як вам спалося в першу ніч? — привітався Кічак.
— Дякую! Добре.
— Що снилося?
— Нічого. Мені загалом вельми рідко щось сниться. А як ви спите?
— Також добре, — відповів Кічак. — Ходімте до туалету і вмивальника, бо згодом там буде велика черга.
— Ходімте.
У бараці, як розповів мені Кічак, люди різні: тут і наші націоналісти, і повстанці з Прибалтики, і власівці, і українські й російські поліцаї. Поліцаї практично всі — стукачі. Щоправда, із українських поліцаїв активних зовсім мало. Їх просто в час слідства примусили дати підписку на співпрацю з КДБ. Щоб уникнути смерти, вони погодилися на співпрацю, а вже в таборах, коли загроза смерти минула, вони зазвичай до своїх агентурних обов’язків ставляться абияк. І все ж краще їх уникати. Російські поліцаї активніші. Хоча самі зрадили “Великую Россию”, проте в концтаборах запалали любов’ю до цієї Росії і тепер намагаються боротися проти українського націоналізму. Патріотизм цей більше показний, насправді ж вони прислуговуються не стільки з ненависти до нас, скільки за чай, каву чи додатковий пакунок від кума. Однак вони небезпечні.
— Усі ці стукачі, — каже Кічак, — будуть підходити до вас, щоб винюхати щось про людей, про ваш настрій і наміри й донести кадебістові. Майте це на увазі й уникайте їх. Ви знаєте, хто спить під вами?
— Ні, не знаю.
— Це — москаль Михайлов з Криму. На словах критикує владу й комуністів, а насправді — підлий стукач. Це він у робочій зоні побачив у Юрка Шухевича ніж і заклав. Підстеріг, падлюка, як той його ховав і доповів. Юрка схопили і запроторили на три роки до Володимирського централу.
— Ігоре, львівські чекісти вже все про мене знають. Їхні відомості є і в Києві, і в Москві, яке має значення, що на мене донесе якийсь там Михайлов?
— Має. В’язнів, що сидять тихо, не вельми чіпають; а тих, що не відмовилися від боротьби, дуже пресують. І річ навіть не в тому, що пресуватимуть. А в тім, що за посиленого слідкування важко приховувати потрібні зустрічі. А коли думати про серйозну боротьбу, то не обійтися й без таємних зустрічей.
Тим часом ми підійшли до умивальника. Підтримувати цю розмову далі не годилося, і ми змовкли. Почекали, заки підійде черга, вмилися і повернулися до барака. Я поклав своє туалетне причандалля до тумбочки й підійшов до Кічака, який уже взявся, було, за якусь іноземну газету.
— Що це за газета? — допитуюсь.
— Польська, — каже.
— А що, дозволяють одержувати іноземні газети?
З 1958 року дозволили були передплачувати газети і журнали соціялістичних країн. Потім почали обмежувати, а тепер дозволяють передплачувати польські газети — полякам, чеські — чехам.
— А в зоні є поляки й чехи?
— Поляків є кілька. Один — офіцер АКА (Армії Крайової), а ще кілька — громадяни Польщі з Дрогобича. Чехів справжніх у зоні нема, є громадяни Чехословаччини. Це наш Володимир Горбовий. Він знає чеську мову й передплачує чеську газету.
— Пане Ігоре, ви вмієте читати по-польськи?
— Так.
— І по-чеськи?
— Ну, з чеською трохи гірше, проте розбираюся.
— А чого ж цих поляків і Гербового як іноземців не випустила комісія 1956 року?
— Тих, хто служив німцям, повипускали. А ці поляки належали до антикомуністичних формацій. Червона Польща таких також тримає в тюрмах, тож не вимагає їхньої передачі. А Гербовий — українець, Чехословаччина не наполягає на його звільненні, то й не випускають.