Выбрать главу

— Це і в нас є, — прошепотіла Лю. — Хіба мало великих ідей було повернуто на війну і знищення!..

— Так, — згодився Геон. — Інакше й бути не може. Оскільки наші світи розвиваються спільно, то аналогічні явища повинні бути там і там. А коли вони зникнуть в одному світі, в той же час вони перестануть існувати й в іншому…

— Чи буде це коли-небудь? — гірко запитав я.

— Обов’язково. Хода еволюції невпинна.

— А поки що робити нам? Як жити?

— Як жити? — здивувався Геон. — Залишайтеся тут. Хіба боротьба у всіх світах не єдина? Хіба тільки у вас прокладається шлях до світла? Цей процес єдиний. Включайтесь у нього тут, раз ви потрапили сюди…

— Але ж ми чужі вам?

— Чому ж чужі? Хіба ми не знайшли спільних думок? Хіба кращі ідеали наші не спільні? Хіба, як ми вже говорили, наші світи — це не грані єдиного світу.

— Я не зовсім розумію, — розгубився я перед навалою незвичних ідей. — Де вони з’єднуються?

— З’єднуються вони в суті своїй, в третьому світі, світі синтезу.

— Ще є третій світ? — здивувалася Лю.

— Так, — відповів Геон. — І той світ є синтезом двох наших світів…

— Тобто єдиний кристал?

— Правильно. Тільки він вже не світ умовних форм, а істинних сутностей. Час і простір, рух, форма — все це лиш прояви, частинні грані справжньої реальності світу синтезу.

— І там теж є буття?

— Безумовно. Буття є скрізь, де є щось. Там буття незрівнянно багатше, ніж в наших світах. Воно проявляється на вищому рівні.

— І воно недосяжне для наших світів?

— Навпаки. Ми йдемо туди. Це найближчий пункт еволюції. І ми і ви. Саме там, як я сказав, з’єднуються лінії розвитку двох світів.

— Свідомість не сприймає, — жалісно прошепотіла Лю. — Але все це прекрасно…

— А тепер… чи можна проникнути в світ синтезу? — несміливо запитав я.

Геон завагався, уважно дивився на нас, потім промовив:

— Ми робимо це. Такий дослід небезпечний. Світ синтезу — це світ найвищих, наймогутніших, найчистіших енергій. Важко витримати таку неймовірну напругу. Але якщо єство істоти сповнене сміливості, чистоти й енергії — це можна зробити. Тільки ненадовго. Я був там кілька разів. Це — чарівне видовище, про яке нічого не можна сказати, його треба бачити…

Ми з Лю переглянулися. Одна й та ж думка промайнула в моїй і її свідомості. Я поглянув на Геона. Він підняв руку, ніби заспокоюючи мене.

— Не треба говорити. Я вже зрозумів ваше бажання.

Лю простягла мені руку, я стиснув її міцно, і ми піднялися в єдиному пориві.

— Хай буде так. Тільки ще одне попередження. Такий зліт на вершину буття не дається даром. Витративши свою енергію, ви можете знову впасти на нижчі щаблі існування і потрапити в лабети Чорних Тиранів.

— Нам не страшно це, — твердо сказав я: — Ми виберемось від них.

— Я буду ждати вас, — тихо відповів Геон. — А тепер ідіть за мною.

Він рушив до отвору в стіні, ми ввійшли до невеликої сфери, заповненої блакитною імлою. Геон залишив нас посередині, між кільцями мерехтливих спіралей, відступив убік.

— Сповніться найвищим бажанням! — пролунав громовий голос.

Я обняв Лю, поглянув у її очі. Вони запалили в моїх грудях високе стремління, сповнили силою.

Запала тиша. Непорушна, неймовірна тиша. Обриси приміщення зникли, розтанули форми, речі. Навколо не було нічого.

А потім нас огорнула пітьма, повна пітьма. Вона розстилалася в безмежність. В ній не було ні часу, ні простору, ні сонць, ні планет, ні людей, ні рослин. В ній не було ніяких форм, ніяких предметів. А разом з тим в ній було все. Все, що я бачив, чув або міг узнати колись, тепер чи в майбутньому. Ви не зрозумієте мене. Це треба відчути.

Вогняні, величезної сили потоки енергії пронизували нас, єднали нас з дивними сутностями того світу. Ми відчували їх, єдналися з ними, вбирали в себе вражаючі тайни.

А потім — страшний удар кинув нас униз. Мізерна енергія нашої свідомості миттю витратилася в світі синтезу, не в силі витримати потужних потоків. Навколо замерехтіли барвисті тіні, потім темрява поглинула нас.

Від сильного потрясіння я знепритомнів…

Розділ шостий

УЛЬТИМАТУМ

Коли я отямився, навколо був морок і фіолетове небо. Я згадав попередження Геона. Ми справді витратили всю енергію в світі синтезу і впали сюди, на дно антисвіту. Тіло позбавилось сили, свідомість затуманилася.

— Лю, — покликав я.

— Я тут, — почувся голос.

Я побачив її обличчя. Воно було змарніле, виснажене. Очі Люсі згасли, потьмяніли.