шпичаки[13].
Гнат захопився видовиськом спокійного життя звірів і стояв,
спустивши свою рушницю додолу. Аж тут з гілки, що була в нього над
головою, на водяних свиней камінем упав великий дикий кіт і, вхопивши
зубами маленького бобрика, миттю зник з ним поміж травою.
Все це сталося так несподівано, що Гнат не вспів навіть розглядіти
кота, проте, не стямившись, він у запалі все ж таки стрельнув туди, де
ще хиталася зворушена звіром трава.
Тільки вибухкув постріл, як кад озером зчинився надзвичайний шум
від свистіиня крил та крику наляканого птаства. Важкі баби й гуси,
піднімаючись з води, летіли так низько, що трохи не звалили Гната на
землю. Вони билися одна об одну, зачіпали крилами за віти дерев і
плуталися поміж листям; але врешті через хвилину вгорі над озером уже
крутилися великі зграї баб, лелек, гусей, лебедів, чайок і куликів,
заступаючи своїми крилами світ сонця й наганяючи крилами такий вітер,
що здавалося, наче над головою шугає вихор.
Коли птаство піднялося вгору, Гнат побачив на озері острівець, а
на ньому кілька сот птнчих гнізд. По деяких з тих гнізд лежали
крашанки, більшість же була з маленькими пташенятами. Гнатові дуже
цікаво було яоди-витись зблизька на дзьобатих бабенят, і він, не
вагаючись, поскидав з себе зброю, роздягся й поплив до острова.
На острові зчинилася метушня. Пташенята, які були більшенькі,
позбігали на воду; менші повилазили з гнізд і ховалися поміж травою, а
ще менші тулилися одне до одного по гніздах, злякано цвірінькаючи. У
повітрі теж був переполох: птиці спускалися нижче й літали над самою
головою Гната.
Молодий козак плавав добре й за дві хвилини вже перехопився на
острів. Тут гнізда були на всякому кроці. Качині й гусячі крашанки
лежали прямо по ямках на темному піску, лебеді ж та баби кублилися
поміж високою травою. Гнізд лелек тут зовсім не було, бо вони на озері
тільки гостювали, добуваючи споживок, кубляться ж вони здебільшого на
деревах та по стріхах хат.
Дивуючись на великі жовті дзьоби незграбних бабенят, Гнат нагнувся
й хотів узяти одну малу пташку до рук, але тільки що він простяг до
неї руку, як мати пташки хутко підлетіла й ударила козака своїм міцним
дзьобом у голову. Гнатові з того удару аж іскри пішли з очей, коли ж
він глянув угору, то побачив над самою головою кілька десятків жовтих
дзьобів, що замірялися його бити. Захищаючи однією рукою очі, Гнат
почав другою відгоняти птиць, але це вже не помагало, - баби не
страхалися, кидалися на нього, мов несамовиті, били його крилами,
дряпали тіло кігтями й, що найгірше, довбали страшними дзьобами. За
хвилину на поміч бабам підлетіли ще лебеді й навіть гуси й усі
додавали своїх дзьобів до баб'ячих.
Бачить Гнат, що непереливки, та кинувсь у воду й поплив чимдуж до
своєї зброї, але від того йому тільки погіршало, бо голова була зовсім
не оборонена й птиці довбали її, як хотіли.
Щоб хоч на хвилину зрятуватися диявольських дзьобів, Гнат пірнув
під воду, та потреба дихати скоро примусила його виринути, й тоді
птиці кинулися на нього ще з більшим завзяттям. Козакові ставало темно
в очах... Він почував, що через хвилину стане непритомним і заллється
водою.
В ту мить почувся поклик старшого брата:
- Поринай знову, дурню!
Не стямившись, Гнат знову пірнув під воду, й тільки що його голова
зникла під водою, як пролунав постріл і птича зграя вихором
закрутилась угору.
Петро знав, що Гнат на полюванні, й пішов до нього ще тоді, як
почув його постріл, турбуючись, чи не здибав Гнат вепра. Тепер він
саме наспів, щоб вирятувати брата, й, стрельнувши з рушниці, розігнав
птиць.
Гнат ледве мав силу доплисти до берега. Все тіло його, а найбільше
руки, шия та плечі, були подряпані й запеклися синяками; оселедець на
голові його птиці вискубли вкрай, і сама голова козака була, зрештою,
скривавлена.
- А що, братику? - з посміхом зустрів його на березі Петро. -
Навчили тебе баби, як яйця брати?
У Гната з очей текли сльози. З досади йому хотілося заплакати
голосно, як плачуть малі діти, але він не допустив себе до такого
сорому й віддихавшись, почав одягатись.
- Смійся з мене, якщо тобі кортить! - відповів він згодом братові
похмуро. - Тільки, будь ласка, не кажи нікому з товариства про мою
пригоду, щоб ще не прозвали мене, боронь Боже, «баб'ячим недобитком».