рукою за шию.- Адже Бог з неба бачить, чия правда. Він допоможе нам
осісти новою Січою на Дунаї.
- Не буде нам, дитино, долі на Дунаї... - обізвався засмучений
Лимар. - Бо доведеться бусурманові служити та на свою віру бити!
До пізньої ночі все прибувало до Сисиної товариство з Січі й з
Великого Лугу з рибальства. Вже зовсім уночі до Василя прийшли його
брати Петро й Гнат і, попрощавшись на далеку дорогу, сіли в човен та й
поїхали за Сисину.
Очерет умовляв Василя, щоб той ліг спати, але тут саме новий
кошовий почав скликати все товариство докупи й, підрахувавши всіх,
виряджав валками на плоти.
Плотів було так багато, що вони стояли вже у кільки рядів і
простягалися аж за середину річки. Козаки сходили з берега й,
перестрибуючи з одного плота на другий, розташовувалися на найдальших
плотах, а коли ті ставали повні, вони посунули на середні й, нарешті,
на ті, що були при березі.
Василь не схотів лягати спати. Та й де там у Бога той сон, коли
тут така цікава справа.
Біля всякого плоту було два дуби з козаками, щоб направлять плота
на бистру воду, і козаки, що були на дубах - «дубовики», всю ніч
поралися біля плотів, прив'язуючи до них довгі, товсті канати.
Поки плоти були повні, почало вже розвиднюватися. У той час до
берега винесли січові образи й малу військову корогву, що
Калнишевський дав Ляхові, й зараз же запорожці, побачивши свої
святощі, потишилися.
Серед тієї урочистої тиші Василь почув голосний пок-лик кошового:
- Моліться, пани-брати, святій Покрові й святому Миколі, щоб
захистили нас у поході й вивели в новий край!
Усі козаки - й ті, що були на плотах, і ті, що купчилися біля
берега, поскидали шапки й упали навколюшки.
Почулося голосне моління кількох тисяч людей.
Захоплений величністю хвилини, впав навколюшки й Василь поруч
Очерета й, дивлячись на суворе, але милосердне обличчя святого Миколи,
почав класти часті поклони.
Моління скінчилося.
На дубах, що їх прив'язано до плотів, козаки почали громадити на
всі гребки, а ті, що були на плотах, почали відпихатися від берега
довгими жердинами, й незграбні плоти один по одному почали помалу
відлучатись од берега й попливли Сисиною вниз до широкого Дніпра.
Після того, як поплив останній пліт, до берега скупчилися всі
байдаки, що приїздили з рибалками, й усі дуби та човни, які тільки
запорожці спромоглися зігнати сюди з усієї околиці. Великих військових
байдаків, як виявлялося, було всього десятків зо три, дубів же,
баркасів та дрібних човнів набігла така сила, що від них уся Сисина
почорніла, й здавалося, що через усю річку можливо перейти, ступаючи з
човна на човен.
Кошовий почав садовити козаків на човни, військові ж байдаки й
великі дуби козаки навантажували військовим скарбом та харчами.
Очеретові, Василеві й старому Лимареві припало сісти, разом з
двома десятками козаків, у великого дуба, й вони, одпихнувшись од
берега, стали з своїм дубом на вільній воді, чекаючи гасла, щоб рушити
за водою.
Вже сидячи в дубі, Василь бачив, як решту козаків, що не
вмістилися на човни, поперевозили байдаками за Сисину й туди ж поїхав
і кошовий, а слідом за кошовим, до другого берега, де стояла ватага
Калниболоцького, наблизилися й усі човни з козаками.
Ступивши на берег, кошовий узяв до рук образ святої Покрови й,
звертаючись до козаків, що мали йти суходолом, голосно сказав:
- У небезпечну дорогу виряджаю я вас, панове товариство, славне
Військо Запорозьке! Візьміть же з собою святу Покрову. Вона,
милосердна, почує наше благання й захистить нас у дорозі. Ти, Самійло,
- додав він, доручаючи образа Калниболоцькому, - своїми руками зняв
святу Покрову з-над царських врат... Так дай же тобі, Боже, й
постановити її над царськими вратами в Новій Січі, на Дунаї, коли там
засяє над нашою церквою золотий хрест.
Усі почали побожно хреститися, а Лях, почоломкавшись з
Калниболоцьким, зійшов на чердак байдака, де вже маяла військова
корогва, й махнув рукою в бік Дніпра.
Враз ударили в прозорі хвилі Сисиної кільки сот весел. Запінилася
річка від бризок та водокрутнів, і ціла хмара човнів, вкритих
червоними жупанами запорожців, посунулася за водою в далекий, чужий,
бусурманський край.
III
Коли запорожці рушили від свого рідного гнізда, від своєї неньки
Січі, блакитне небо на сході було вже червоне від ранкового проміння