Монети Володимира Ольгердовича
Празький гріш XIV ст.
Празькі гроші випускали й при наступниках Вацлава II — Янові І (1310 - 1346), Карлові І (1346 - 1378), Вацлаві III (1378 - 1419), аж поки Гуситські війни не перервали емісію цієї надзвичайно популярної монети.
Щодо поширення празьких грошей на землях України, то побутують кілька версій. Ось найпоширеніші з них.
Автором першої є А. Сіверс, котрий вважає, що празькі гроші потрапляли на українські, російські, білоруські землі північно-західним шляхом через Литву.
Інший дослідник — В. Рябцевич піддав критиці цю думку. Він вважав, що чеські монети надходили на ці землі двома шляхами: південно-західним — через Південно-Східну Польщу та Галицьку Русь і південно-східним — через Чернігівську землю (цей шлях дослідник відзначає як основний).
Нумізматичний матеріал свідчить, що празькі гроші спочатку з'являються у Галицькій Русі і на Волині (перша половина XIV ст.), а згодом звідти розповсюджуються на інші українські, російські, білоруські землі. Головним шляхом, на думку М. Котляра, був південно-західний шлях — через Львів і Луцьк.
Значну групу монет, поряд з празькими грошима, на українському грошовому ринку становили литовські денарії. Їх відомо чотири типи:
І — монети з написом «печат» і зображенням списа;
ІІ — монети із зображенням списа і литовського герба «коломни»;
III — монети із зображенням литовських гербів «погонь», «коломни»;
IV — монети із зображенням «погоні» і подвійного хреста.
Угрошовому обігу українських земель найчастіше зустрічаються монети другого типу.
У XV — XVI ст. поряд з великою кількістю празьких грошей та інших іноземних монет в обігу перебували польські та литовські монети, які з часу Люблінської унії (1569 р.) стали однаковими щодо вартості (до Унії 1 польський гріш = 4/5 литовського гроша), правда, зображення, що містились на монетах, були дещо відмінні. Це були, головним чином, півгроші, у меншій кількості їх номінали: шостаки, трояки, гроші, третяки, денари.
Гроші литовського карбування були кращими від польських за якістю. 8 литовських грошів за кількістю монетарного срібла відповідали 10 польським. Литовська копа — 60 грошам або 600 литовським денаріям чи 75 польським грошам, польська копа = 60 польським грошам. Литовський гріш =10 денаріям, польський гріш — 2 півгрошам або 2 солідам. В Україні солід називали шелягом; гроші — осьмаками, оскільки, вони дорівнювали 8 литовським денаріям.
З початку правління Стефана Баторія (1576 — 1586) у розвитку польсько-литовської монетної системи відбулись значні зміни. Припиняється карбування денарів, зменшується виробництво півгрошів.
У 1578 році відбулась уніфікація польської і литовської монетної системи за ординацією Стефана Баторія, і вже з 1579-го почато карбування литовської і польської монет за єдиною монетною стопою.
Литовський злотий містив 24 польських грошей.
Злотий закріпився у монетній лічбі українських земель Польщі й пізніше став основою польської національної грошової системи.
У час правління короля Сигізмунда III (1587 — 1632) розпочалось карбування нових грошей. Усі номінали узгоджувались зі злотовою системою лічби.
Характерна ознака правління Сигізмунда III — за його правління відбувається значний приплив у Річ Посполиту золотих і срібних монет — дукатів та талерів, що великою мірою знайшло своє відображення в грошовому обігу українських земель. Ці монети з'являються на українському грошовому ринку наприкінці XVI ст. Вага талера приблизно 30 г, виготовлялись зі срібла. Талери відігравали роль своєрідних світових грошей епохи середньовіччя, які вільно долали державні кордони і були розповсюджені чи не в усьому світі.
ВИСНОВКИ
Грошовий обіг на території України, який зазнав значного розвитку в другій половині XІV — початку XVI ст., наприкінці XVI cm. поступово призупиняється.
Наприкінці 20-х років XV cm. емісія, а разом з нею і приплив празьких грошів в Україну припиняється. Хоча ці монети залишаються в обігу українських земель до кінця XV ст., проте їх кількість дедалі зменшується, а якість поступово погіршується, вони втрачають свою цінність через витирання, кращі екземпляри (емісії ранішого періоду) випадають у скарби.
Одночасно з празькими грошима змін зазнає грошове господарство галицьких земель. Тут відбувається злиття монетних систем Галичини і Польщі, що знайшли свій вияв в емісії низькопробних, схожих до польських львівських півгрошів, які витіснили з обігу руські півгроші високої якості. Ці півгроші були символом автономного грошового господарства Галицької Русі другої половини XIV cm.
1394-й став останнім роком правління Володимира Ольгердовича в Києві, а отже, припиненням його монетного карбування. Проте розвиток економіки того часу виключав збільшення кількості монет у грошовому обігу, що й сталося в наступних століттях.
Польські монети, хоч і поступались перед литовськими на українському ринку кінця XV ст., проте займали на ньому помітне місце.
XVI ст., на думку вчених, характеризується не дуже жвавим грошовим обігом.
3.2. Характеристика грошового господарства України XVII - XVIII століть
3.2.1. Грошовий обіг XVII століття
На початку XVII ст. у грошовому господарстві панівне становище посідають соліди і гроші, а згодом — півторагрошовики, які карбують у великій кількості. На українських землях найбільшого поширення набули півторагрошовики 1621 — 1627 pp. (на ці роки припадає час найбільшого розмаху іїх емісії).
У 1621 — 1627 роках у Речі Посполитій карбували орти (1/4 талера), шестигрошовики і потрійні гроші.
Монети Речі Посполитої були головною, проте не єдиною великою групою платіжних засобів українського грошового обігу XVII ст. Переважна більшість знахідок того часу — п'ять видів монет: Речі Посполитої, Прибалтійських володінь Швеції і Бранденбурзько-Прусської держави.
1621 року Швеція відібрала у Речі Посполитої Ригу і розпочала там власне монетне виготовлення. У 1628 — 1634 pp. шведський уряд, захопивши Ельблонг у Речі Посполитої, карбував монети, з яких в Україні можна зустріти дрейпелькери і соліди, рідше — потрійні гроші й гроші.
У 40-х роках XVII ст. на українських землях широкого розповсюдження набули талери.
Вони були найбільш авторитетними монетами українського грошового ринку. Ними сплачували борги, у талерах укладали важливі торговельні угоди. Охоче накопичувала талери шляхта, у тому числі й українська.
Поряд з талерами, переважно у великих фінансових операціях, виступають і золоті монети — т. зв. червоні золоті або просто червоні, як називають їх джерела. Це дукати — монети західноєвропейського походження. Назву «червоний» отримали, ймовірно, від кольору золота високої проби, з якого їх карбували.
Незалежно від місця карбування всі дукати мали приблизно однакову вагу (в XVII ст. у середньому 3,5 г) і пробу металу, тому вільно долали державні кордони.
Їх курс майже вдвічі перевищував курс талера.
Помітну групу серед знахідок золотих монет в Україні того періоду становлять угорські дукати, а також — венеційські дукати (цехіни).