Після Полтавської битви 1709 р. Петро І примусово запровадив у грошовий обіг українських земель російську монету, аби довести всім (хоча б на прикладі монетного господарства краю), що автономію України ліквідовано.
Самійло Величко у своєму літописі розповідає, що російський цар Петро І (1682 — 1725) «после баталии Полтавской зо шведом, монету староверную Польскую зо всей Малой России, то есть леви, орлянки, чвертки, полталярки, орти, тимфи, шостарки, шаги, чехи, осмаки и лядские зо всей Малой России вывели выгубил; тилко таляров да червоных памятка осталася; а натомисть своею медною и сребною дробною и твердою, красным кунштом изданною, наполнил Малую Россию монетою».
Дослідник А. Єршов у своїй роботі подає співвідношення цих грошових одиниць: 1 осьмак польський — 1 орту — 1/4 талера =16 польських грошей (згодом — 18) = 10 2/3 (згодом — 12) копійкам; 1 лядська = 1/2 гроша (півгрошовик) = 9 грошиків польських (шеляги) = 1/3 копійки.
За Петра І було введено десяткову монетну систему: рубль, гривеник, копійка.
1713 року розпочато випуск копійок нового зразка з гербом на аверсі та написом «копейка» і датою (рік означений літерами) — на реверсі.
1723-й — рік випуску мідних 5 копійок; а 1724-го було відкарбовано золоті монети — червонець, 2 карбованці.
На всіх монетах є зображення царя Петра І і вказано номінал.
Упродовж XVIII ст. проводились реформи, спрямовані на стандартизацію грошового обігу всіх частин Російської держави, у тому числі Лівобережної України. Випускались мідні (копійка, п'ятаки), срібні (рублі, полтинники, гривеники), золоті (до 1753 р. — червонці, з 1755 р. — 10-рублеві імперіали, 5-рублеві півімперіали) монети.
Поряд з російськими, в обігу українських земель перебували польські та західноєвропейські монети аж до 30-х років XVIII ст., а то й довше, незважаючи на розпорядження Петра І про примусове їх вилучення з обігу.
У 1730 — 1740 pp. відбувається зменшення царської казни, вивезення срібла і золота за кордон. Це призвело до початку нової грошової кризи.
З початку XIX ст. можна говорити про повну заміну в грошовому обігу України всієї іноземної монети російською.
Але окремі назви монет, такі, як «злотий» («злот»), «шаг», застосовувались до певних номіналів російської монети (наприклад, злотий =15 копійок, шаг =1/2 копійки), збереглись у деяких місцевостях України аж до революції 1917 року.
Із запровадженням грошової одиниці Російської імперії було ускладнено товарно-грошові відносини України з іноземними державами.
ВИСНОВКИ
– Російські гроші протягом XVIIIст. поширились на українських землях, витіснивши з обігу польсько-литовські монети.
– Грошово-фінансові відносини на території України у XIV — XVIII ст. були частиною загальноєвропейських процесів. Ось чому дослідження і вивчення історії грошей України варто проводити у взаємозв'язку з вивченням історії грошових відносин іноземних держав-сусідів, та й не лише їх.
З.З. З історії львівського монетного двору
Своєрідність виготовлення галицьких монет доводить, що монетна справа в Галичині була досить самостійною. Міські книги 1382 — 1389 pp. та розрахункові книги Львівського магістрату 1404 — 1414 років містять дані про існування монетного двору у Львові, подаючи імена монетних майстрів.
Діяльність Львівського монетного двору цікава тим, що Львівська карбівня — єдина на українських землях, про яку збереглись документальні відомості. Вони дають змогу відтворити картину організації монетного виробництва, простежити особливості фінансової та грошової політики Польсько-Литовської держави.
Благородних металів, необхідних для карбування монет, не було, тому уряд ухвалив рішення реквізувати церковне срібло. Очевидно, ситуація була надзвичайно критичною, оскільки католицьке духовенство погодилось віддати не лише церковні прикраси, а й ритуальний посуд для потреб монетного двору.
Обслуговуючий персонал монетарні складався з 50 осіб, серед них — гравери, золотники, слюсарі, ковалі, молотобійці, гайдуки-вартові та ін. На чолі карбівні були вардайн — відповідальний за пробу і вагу монет, і писар. Це були вихідці з міського патриціату, переважно італійці за походженням.
В існуванні Львівського монетного двору виділяють два періоди: перший датують початком 50-х років XIV ст. — 1414 роком.
Монетний двір належав королю, і весь прибуток від його діяльності цілком надходив у королівську скарбницю. Спроба місцевої львівської влади у 1408 — 1411 pp. купити монетний двір чи бодай карбувати власну монету, зазнала невдачі. Ліквідація галицької монети, поряд з ліквідацією інших ознак автономії Галицької Русі, зробила недоречним й, зрештою, непотрібним існування Львівського монетного двору — він був закритий, і лише через кілька століть його діяльність відновилась.
Другий період розпочався майже через 350 років і тривав кілька літ з перервами (1656 — 1663 рр). Львів не належав до традиційних «монетних» центрів Речі Посполитої, зокрема таких, як Краків. Короткочасна діяльність монетного двору в нашому місті у XVII ст. була зумовлена низкою надзвичайних політичних і економічних подій.
За короткий відрізок часу діяльності монетного двору у Львові (3,5 року) там змінилось кілька осіб, безпосередньо відповідальних за роботу підприємства. Це дає підставу поділити діяльність монетного двору на чотири етапи.
Перший етап тривав з 15 травня 1656 року по 24 січня 1657 року. Приводом відкриття монетного двору була невдала для Польщі війна зі Швецією (1655 — 1660 рр), королю Яну Казимиру для продовження воєнних дій потрібні були гроші, а державна скарбниця була порожня. Враховуючи, що монетні двори Польщі опинились у руках шведів, було вирішено відкрити монетний двір у Львові, куди в лютому 1656 року прибув король Ян Казимир.
За королівським універсалом від 1 березня 1656 року у Львові мали карбувати орти (18-грошова монета) і шестигрошовики з церковного срібла. Тим же універсалом король призначив адміністратором монетного двору канцлера коронного Ст. Корицинського, призначивши йому на допомогу королівського секретаря Ієроніма Піноцці, який і був керівником монетного двору у Львові.
Польський орт 1660 p., карбований на Львівському монетному деорі
Для монетного двору Піноцці було обрано будинок купця Якоба Жидкевича (нині буд. № 39, що на площі Ринок). Піноцці уклав договір зі спадкоємцями покійного Жидкевича про оренду «у зв'язку з великою потребою держави».
15 травня 1656 року розпочато карбування монет (ортів). За неповних дев'ять місяців відкарбовано близько 207 тис. ортів та 12 тис. шостаків. Унаслідок вичерпання запасів та у зв'язку з погрозами шляхти карбування монет припинилось наприкінці січня 1657 року.
Наприкінці 1660 року нечинна монета разом з усім інвентарем була передана в оренду італійцю Джованні Аморетті, який проживав у Польщі. За час діяльності Аморетті львівська монетарня карбувала срібні гроші різноманітного гатунку, а також і золоті дукати.
До найстаріших польських монет (найрідкісніших) належить талер, карбований у Львові з датою 1660 року та ініціалами Дж. Б. Аморетті. Єдиний відомий примірник цієї монети є зараз у Варшаві.
Діяльність Аморетті завершилась на початку липня 1662 року.
Третій етап діяльності Львівського монетного двору пов'язаний з відомим у Польщі німецьким монетарієм А. Тимфом — орендарем коронних монетних дворів, об'єднаних у так звану Генеральну Краківську месницю.
Згідно з контрактом він міг проводити карбування монет, починаючи з 1 липня 1662-го на монетарнях Кракова, Бидгощі, Познаня та Львова, використовуючи для цього будь-яку з них на власний розсуд. Про діяльність львівської монетарні в період від 1 липня 1662 року по 3 квітня 1663-го існували тільки здогадки.