Отже, перший період — період варварського карбування. Хронологічно охоплює V — середину VIII століть нашої ери. Найбільшого поширення варварське карбування набуло в королівствах Лангобардів, Франків, державі Англо-саксів. В основі грошового обігу цих земель — пізньоримські або ранньовізантійські монетні випуски (карбування із золота). Їх емісії були незначні, оскільки більше значення вони відігравали в політиці, аніж в економіці.
Закінчення першого періоду характеризується зростанням хаосу в європейських державах. А це вимагало впорядкування грошових відносин, яке відбулось у другому періоді.
Другий період (середина VIII — X ст.) — період каролінзького динарія.
Монетна справа в державі Каролінгів регламентувалась окремими статтями Вернонського (755 р.), Мантуанського (781 р.), Франкфуртського, Тюнвільського (805 р.) капітулярів Піпіна Короткого (751 — 768) та Карла Великого (768 — 814).
Основною монетою, згідно з Вернонським капітулярієм, була золота монета, розмінною — срібна.
За Мантуанським капітулярієм, вага денарія (як основної грошової одиниці) збільшилась до 3,3 г.
Тюнвільський капітулярій (805 р.) регламентував діяльність монетних дворів.
Єдині правила і норми щодо зовнішнього оформлення монет запроваджено з прийняттям Піїрського едикту. З того часу всіх монетарів на аверсі було зобов'язано вміщувати королівську монограму, на реверсі — зображення хреста, навколо якого — назву місця карбування монет.
Карл II надавав право монетної регалії духовним феодалам — містам Безансону, Діжону, Суасону.
Каролінзька династія правила до 987 року у Франції, у Німеччині — до 911-го.
Третій період (X — середина XIII ст.) — період феодального динарія.
У Х — XI століттях формуються нові економічні відносини. Існує необхідність обміну між містом і селом. Дальшого розвитку набуває внутрішній ринок.
У різних державах Європи (Чехія, Німеччина, Словаччина, Англія) протягом IX — XII ст. виявлено великі поклади срібла, що, безумовно, сприяло розвитку монетної справи.
В Англії, наприклад, перші монети було відкарбовано за короля Едгара (957 — 976). На той час в Англії було 80 монетних дворів.
У Німеччині після Каролінзької династії королем став Конрад І, який започаткував карбування пфенінга, який згодом став регіональною одиницею.
У Франції після династії Каролінгів править Каппетінська династія (X - ХШ ст.). На території Франції основною монетою був динарій — деньє (срібло, вага — 1,2 - 1,3 г).
Характерною особливістю того часу було фальшування монет. У зв'язку з цим проводилась реновація, у ході якої населення країни повинно було здати старі монети в обмін на нові (12 старих динарїів обмінювали на 9 нових).
У XII ст. у грошовому обігу з'являються брактеати, які карбувались одним штемпелем. Їх карбували в усіх європейських країнах.
В умовах грошового хаосу в Європі великі монетні феодали об'єднувались у так звані монетні союзи.
1386 року було створено перший монетний союз під назвою «Союз рейнських курфюрстів», метою якого була стабілізація грошової системи в Цілому, а грошові одиниці — зокрема.
До XIII ст. не існувало загальноєвропейської монети. Характер економічного життя країн Західної Європи потребував одиниці, яка б стала загальним мірилом вартості. Першою спробою виготовити таку грошову одиницю стало карбування динарія (вага — 0,82 г) 1162 року в Мілані імператором Римської імперії Фрідріхом II Барбароссою.
Наступним кроком стало наслідування карбування деяких кращих монет. Їх стали називати «динарії гроссі» (товсті динарії) і випускали лише їх кратні номинали: 4, 6, 12.
1182 року у Флоренції відкарбовано динарії вагою 1,8 г. На аверсі монети вміщено зображення герба міста — квітку (flaer — з італ.). Звідси й назва нової монети — флорин.
У першій половині XIII ст. для уніфікації монетної системи було створено Тосканську монетну лігу, до складу якої ввійшли міста Лукка, Флоренція, Сієнне, Піза.
1252 року в Генуї було випущено першу золоту монету, яка називалась «дженовіно» (вага — 3,52 г).
1296 року ці міста почали карбувати велику монету вагою 2,7 г (проба-958°).
1285 року золоту монету почала карбувати Венеція (вага — 3,56 г).
У Франції, перша монета грошового типу з'явилась у період правління Людвіка Святого (1226 — 1270). 1266 року, згідно з королівським едиктом, було відкарбовано монету вартістю 12 турських динарів. Її назва — гротурнуа (турський гріш, вага — 4,22 г, срібло).
1360 року вперше з'являється франк. Вага золотого франка — 3,78 г. Він був відкарбований з цільовим призначенням — для викупу французького короля Яна II Доброго, що потрапив у полон під час Столітньої війни (1337 - 1453).
Чеське королівство, що входило до складу священної Римської імперії, було одним з тих королівств, де на високому рівні була розвинута монетна справа. Цьому сприяли великі поклади срібла в районі містечка Кутна Гора. І в результаті цього флорентійські майстри випустили універсальну монету країн Центральної і Східної Європи — празький гріш, що карбували зі срібла, вагою 3,7 г. Празькі гроші карбували до 1547-го.
У Німеччині 1338 року розпочато карбування монети метрологічно ідентичної празькому грошу вагою 3,7 г. Ця монета була засобом міжнародного обігу і карбування її тривало до кінця XVI ст. Схожі монети грошового типу карбували міста Любек, Гессен, Вісмар, Гамбург та ін.
В Англії першу спробу карбувати золотий пенні вагою 2,93 г, що дорівнював 20 срібним пенні, здійснив Генріх III у 1257 році.
Перший англійський срібний гріш відкарбував король Едуард І (1272 — 1307). Його назва — гроут, вага — 5,2 г і дорівнював він 4 пенні. Їх карбування тривало недовго.
1504 року Генріх VII Тюдор випустив перший срібний шилінг, карбування якого тривало до 1871-го.
Одночасно з флоринами (1351 р.) почали карбувати ноблі (у перекладі — «благородні») вагою 9 г золота. Ноблі карбували до 1619 року.
В Європі ноблі були предметом масового наслідування. У XVI ст. їх карбували у Нідерландах, Росії, у XVII ст. — у Данії.
У 1526 році карбували золоті крони, а в 1633-му на зміну кроні розпочато карбування гінеї (золота монета вагою 8,47 г, карбована зі золота, привезеного з Гвінеї).
З відновленням у XIII ст. масового золотого карбування в Європі відновилась епоха біметалізму.
Четвертий період (середина XIII — початок XVI століть) — період гроша і флорина.
На межі XIII і XIV століть розпочався процес упорядкування грошового господарства країн Європи. Володарі централізованих феодальних монархій, які в той час формувались, були зацікавлені в сталій єдиній монеті, якій би довіряли на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зміну емісійній стихії, що призвела до появи дуже тонких, мізерної ваги й вартості брактеатів, приходить цілеспрямована фінансова політика, внаслідок якої з'являється повновартісна велика монета (вагою 1 — 4 г). Нові монети, на відміну від тонких брактеатів, були так і названі — гроші (grossus —великий, товстий).
П'ятий період (початок XVI — XIX ст.) — період талера.
У XV ст. відбувається процес псування гроша. Тому в грошовому господарстві другої половини XV — початку XVI століть розпочалось карбування нової грошової одиниці під назвою «талер». Однією з причин його появи в грошовому обігу були великі масштаби торговельної діяльності, а також період великих географічних відкриттів (через пограбування нових територій в Європу потрапила велика кількість дорогоцінних металів).