Подібний характер мали й літні відправи, що потім розбились, звязавшися з святами Пятдесятниці, Івана Купала, Петра й Павла, і сильно затратили свій колишній вигляд. Як на Юрія, обходяться поля. Вода й роса знову вважається особливо цілющою в сі свята. Отже знов качан- нє в росі, вороженнє на воді, на красу й щастє. Особливо яскраво виступають обряди звязані з очищеннєм огнем («огненне скаканнє» на Купала, проти котрого повставав
26
Вишенський). Вірування про особливу силу рослинности в сі дни виявляються в повірках про цвіт папороти і под.
З сими святами, з літним поворотом сонця, кінчиться сезон вегетаційних обрядів: всіх тих хороводів, ігр, процесій, що мають на меті підіймати продукційні сили природи. Серія відправ, які полишили сліди при ріжних церковних святах * місяця липня (Курика, Гавриїла, Ілі, Пантелеймона), має характер більш охоронний: їх завдай нє — забезпечити врожай від супротивних сил — від нещасливого припадку. Се свята на честь вітра, блискавиці, грому, властиво — пильно- вання, щоб чим небудь не образити і не спровокувати сі небезпечні сили, отже маніфестації «культу негативного», як то називають історики релігТі. По них свята врожаю: посвящения для вжитку і жертвування нової ярини, садовини і збіжа, теперішні церковні посвячення зіля і садовини на Макавеїв і Спаса, жертвуваннє останків збіжа на полі: «Волосови на бороду» (що потім переходить в бороду «Іль- кови» або «Спасови») — обряд спільний словянському і Германському світови. Свята обжинкові.— святочне внесение вінків з збіжа й снопів на подвірє і радісна трапеза на честь нового врожаю: того обжиночного «рая» — «дідуха», що на другий рік має засіяти поле наново.
Осінь приводить з собою, з одної сторони — весільний сезон: сватання, заручини, весілля, з другого боку — ріж ні празники і трапези, які тепер понайбільше повязались з храмовими святами, але дав ній ше справлялись незалежно від них. Маємо звістки про трапези на честь Рода і Рожаниць, з кращого хліба, сира і «добровонного вина», під християнськими впливами перемінені в відправи на честь Богородиці. По анальоГії їх та ріжних столів, які й нині ставляться в сім часі громаді й бідним на ріжні інтенції (за чиєсь уздо- ровленнє, щоб дитина жила і под.) можна думати, що сі осінні місяці — сезон сільського богацтва визначалися здавна такими родовими, а пізнійше — сусідськими та громадськими гостинами.
На кінець жовтня припадає велике свято померших
27
(тепер Дмитрова субота). Господиня готує як найбільше страв — тих, що любили «діди»: пополудні або під вечір відбувається обід, з кождої страви відкладається по трохи до окремої посудини, що разом з ложками ставиться на покуті. Ставиться також вода і вішається рушник, аби душечки мали не тільки що поїсти, але й чим помитись.
Перед Воведеннєм кінчиться господарський сезон: від Воведення до Благовіщення не можна рушати землі,— тому глину на зиму жінки запасають перед Воведеннєм. Так само не можна трудити води, не годиться бити праниками білля на воді і под. Деякі господарські роботи також мусять бути покінчені до того часу: природі мусить бути відпочинок. Річний круг скінчився.
До сього огляду річних відправ, щоб не протягати сього розділу, я додам тільки дещо з инших обрядів.
У весільних відправах, дуже архаїчних, з під нинішньої християнської термінольогТї й обрядовости ясно виступає старий родовий обряд передачі дівчини її родом родови молодого в певних «законних» формах, з благословення «старости» роду, що на кожду нову стадію церемоній уділяє таке благословенне своїм скиптром — палицею. Сонце, місяць, зорі покликуються на промоторів родового свята. «Райське дерево» — гильце, світове дерево життя в міня- тюрі, виступає як символ живої сили нового подружа (слово «рай», ірий, вирій і понятя з ним звязані старші від християнізації і незалежні від неї в своїй основі). Вода — символ парування і розмноження, супроводить всі стадії подружа включно до кроплення молодих при вступі до нового осідку і обрядового умивання після «комори», що виглядає як останок старого заключування подружа «коло води» без складного нинішнього обряду. Перевожуваннє молодих через огонь в дорозі з двору молодої до двору молодого вважається подекуди ще й нині актом настільки важним, що без нього шлюб не має повної сили. З другого боку, рішаючим актом уважалось обрядове обміненнє хлібів сватами і благословенне хлібом. Хліб не проста жертва, він сам свята