При тім деяке побажаннє нової релігії, нової моралі, мусіло бути таки в самім громадянстві, незалежно від політичної конюнктури, що висунула нову державну церкву. Родовий устрій, в котрім виросла стара мораль і релігія, упадав до решти, а з ним і вони тратили свої підстави. На його місце життє не давало чогось также конструктивного. Після безконечних, тяжких, грубих, крівавих усобиць, в котрих наростала Київська держава, відчувалась потреба в чімсь новім, моральнім і чистім, що відсвіжило б атмосферу і ублагороднило життє. В сам час приходила нова релігія з своєю проповідю царства не від миру сього, з ідеалами самовідречення й аскетизму. По реакції грубому матеріяліз- мови життя вона знаходила собі щирих адептів. Чернецтво приймається з великою симпатією. Князі і визначнійші бояре не тільки фундують монастирі, свідчачи тим свою прихильність новій культурі — її «останньому крикови», як тепер говориться. Між ними самими знаходяться люде, що кидають двір, богацтва, владу й ідуть у монастир на тяжке умертвленнє тіла, пости, безконечні молитви і безсонні
40
ночи. Ті, що зістаються в мирі, пописуються не тільки численністю і роскошею своїх дружин, служби, дворів, але й богатими жертвами церквам, монастирам, духовенству і нищим, більш того: взірцевим і пильним виконуваннєм нових обрядів. Одні відвідують монастирі, справляють там гойні пири, або гостять духовенство у себе; инші славляться своєю книжністю, очитаннєм у святім письмі, пильними молитвами, гострими постами. Мати в своїм дворі свого власного попа, стає також загальною вимогою доброго тону, що навіть невеликі богачі дають кого небудь зі своїх холопів в науку і потім виправлять на посвященнє, щоб недорогим коштом мати власного капеляна. І хоч як богато з усеї тої побожности кінчилось на такій зверхній виставности, християнська мораль і догматика потроху — хоч і далеко повіль- нійше, також відвойовують собі місце в життю.
Я не буду спинятись на таких явищах як упорядкованнє подружа на канонічний взірець, котрого церква доходила вимагаючи церковного вінчання до повноправної жінки, а вінчаннє обставляючи рядом застережень; або більша здержливість супроти людського життя і здоровя (церковна мораль без сумніву значно обмежила поняттє допустимого убийства — напр. у відносинах до невільника). Можна взагалі сказати, що під її впливами чимало актів допустимих або індіферентних в очах старої моралі з користю для гуманности і соціяльности життя перейшло до категорії заборонених або ганебних. Варто оцінити її і з сього становища *. Але як головну зміну в релігійнім світогляді принесе-
і Не треба одначе й перебільшати гуманного змісту тодішнього церковного христіянства. Прінціп Мономахового поучения дітям: «Ні правого ні винного не вбивайте» — що раптом кидає таке симпатичне світло на тодішні моральні настрої, скорше треба звязати з традиціями старої передхристіянської морали — гуманности у відносинах до членів роду свого, ніж з візантійським церковним правом, що рекомендувало навіть, а не тільки що допускало і кару смерти і люті кари по тілу за переступи, котрі воно вважало особливо злочинними.
41
ну християнством взагалі (не тільки самою офіціяльною церквою!) я піднесу поняттє моральної відповідальносте такби сказати — морального білянсу людського життя, посмертної кари або заслуги відповідно до моральної суми його, яке стало на місці старого погляду, що посмертне життє являється простим продовженнєм сьогосвітнього, у всім йому анальогЧчним. Ідея посмертного воздаяния взагалі здобула цілий переворот в психіці тодішних людей, наповнивши їх уяву, а за тим і творчість масою нових образів і мотивів. Але я тут підношу саму ідею моральної оцінки людського життя, що не тратить свого значіння з матеріяль- ним його закінченнєм.
В звязку з сею ідеєю незвичайно плідною і далекосяг- лою в своїх дальших виводах, зявляється поняттє очищення й залагодження заподіяного лиха через покуту, що піддає релігійній мисли цілий ряд інтересних ідей.