44
ної поезії у романських народів. Нашим клирикам антична (грецька) література зіставалась неприступною, народна ж поезія в очах церковників не мала ніякої літературної вартости: її поборювано і легковажено. Тому вона розвивалась весь час поза впливами освіченого духовенства, годуючись тільки тим, що доходило до неї від нищої церковної верстви, та тим, що вона могла засвоїти з богослужения, коли воно поширилось значнійше між народом.
ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ СЕЛА.
Круг ідей церковного християнства, що його отеє постарався я в головнійшім схарактеризувати, поширювався в суспільній сфері, яка була захоплена новою церквою в перших віках її істнування на Україні. Се були більші міста, княжі двори, адміністрація, дружина, боярсько-купецька верства і той люд, що коло того всього гуртувавсь: прибічна служба і всяка, челядь, до холопів включно. Державна церква опанувала державний апарат — але він був дуже нескладний і мало розгалужений. Опанувала книжність — що стояла в службі церкві, державі і тій вищій, аристократичній верстві. Витиснула свою печать на вищій культурі взагалі, перемігши та асімілювавши инші впливи: західні (католицькі) і орієнтальні (юдаістичні й мусулманські перед усім). Але в українських масах — поза більшими міськими центрами вона поширювалась повільно і тяжко. І державна церква і державний апарат захоплював сі маси слабо. Вони жили своїм життєм, приймаючи з усього потроху: і з княжого права, і з нової візантийсько-київської культури, і з візан- тийської церкви, пересадженої князями на Русь — але так як приймали з усіх культурних течій, які переходили через наші краї: беручи те що вражало їх уяву, підходило під їх гадки, знаходило в них щось анальогїчне, або відповідало якій потребі життя, і свобідно комбінували зі своїм старим релігійним світоглядом, зі своєю поетичною творчістю, зі
45
своїм мистецтвом і менше всього журились православною ортодоксією, що на все те мала свій взірець і правило.
Сто літ по офіціальнім охрещенню Руси правила митрополита Іоана II (1080—9) констатують — як то ми вже мали нагоду бачити — що люде далі «чинять жертви бісам — болотам і криницям», що прості люде справляють весілля «з плясаннєм, гудіннєм (музикою) і плясаннєм», без церковного благословення і вінчання, вважаючи, що церковний шлюб істнує для бояр; до причастія не приходять а так само, очивидно, обходяться без инших церковних обрядів. Володимирова устава, в тій редакції, як тепер її маємо, не старша мабуть XII в., між провинами належними до єпископського суду згадує випадки, коли люде моляться під клунею, в житі або під деревами коло води». Широко розпо- всюднене і зчаста доповнюване «слово Христолюбця», звернене против останків поганства, а звісне в відписах XIV в. згадує, що «по У країнам» (в дальших сторонах) люде все ще служать Перу нови, Хор сови, Волосови, ставлять трапези Родови і Рожаницям, моляться огневи і под.
Не підлягає сумнівови, що разом з тим сі люде держали вже неодно і з христіянської обрядовости. На жаль, не маємо ніяких памяток, котрі б давали перегляд того, як саме поширювавсь між народом християнський культ. Але з ни- нішних релігійних переказів і пісень, помагаючи собі деякими припадковими вказівками старших памяток, можна се до певної міри виміркувати.
Очивидно, насамперед відповідно не пережитому ще магічному світоглядови народу, в ужиток його війшли ріжні церковнопосвячені річи, котрим самі церковники надавали чудодійну силу: що вони помагають в хазяйстві, на врожай, на худобу, проти хороб і под., отже ширили між близшими
і. дальшим народом, за відповідну нагороду — так як і до нині то роблять ріжні богомоли, пілігріми то що, продаючи ріжні святощі.
Поширювались за тим ріжні церковні і ніби-то церковні молитви і закляття (при близшім розгляді часто виявляють
46
їх старше, перед-христіянське походженнє: до старинних поганських заклять, особливо «халдейських», що мали особливу славу, тільки вкладались ріжні християнські ймення і вони набирали таким чином християнського вигляду та йшли в ужиток вже як нібито церковні).