ПОД. і
1 Треба сказати, що новійші дослідники українського фолькльо- ру досить здержливі в виводах таких індо-европейських паралель.. В 1860—70-х рр. майже кождий поетичний образ українського фолькльору виводивсь дослідниками з індо-европейської мітольоГії, мовляв — спільної нашому народови з иньшими індо-европейцями: йому підшукувались анальоГії чи в Ведах, чи в Авесті, чи в грецькій письменности, і толкувалось, що той образ наші предки принесли з правітчини. Найяскравійшим представником такого толкування був харківський професор О. Потебня (найбільший з українських фільольогів), в ранніх своїх працях. Пізнійше, в 1880—90-х роках взяла перевагу т. зв. теорія літературних запозичень, котрої найвид-
5
Але з другого боку — бачимо в нашім фолькльорі також яскраві подібности і з переказами й культами семітськими. Сі подібности можуть походити або з пізнійших, чорноморських стичностей, або і з ранійших впливів. Такі напр. образи зміїв, з котрими боряться світлі єства, або доброчинні богатирі. Животворящі джерела, стережені сими зміями. Ріжні мітольоґ'ічні та фантастичні образи переховані в наших казках знаходять собі разячі паралелі в повістях вавилонських і старо-єгипетських 1.
Деякі подібности можуть вказувати на колишні північ- ноазійські впливи. Напр. мотив сотворения світу звірем або птахом, що поринає під воду і приносить відти перші грудки землі: сей мотив приходить однаково в північній Азії, в північній Америці, у народів фінських і полуднево- і східньо- словянських; він поетично оброблений в наших славних колядках про сотворение світу, що здавна звернуло на себе увагу мітольог'ів. Орієнталісти вказували в поезії українській і східньо-турецькій та монгольській ріжні подібности, які можуть відбивати в собі впливи буддійські й хінські, а похо-
нійшим представником • у нашій літературі був Драгоманов. Вона налягала на те, що подібности між фолькльором українським та індо-іранським найчастіше походять з впливів західньо-европейської літератури та фолькльору, і в них перед усім треба шукати джерел таких подібностей. Вони, значило б — пізнійші, бо саме західньо- европейське джерело орієнтальним змістом наповнилось найбільше в часах хрестоносних походів, і то не так з індійських джерел безпосередньо, а з їх відгомонів жидівських та арабських. Але в 1900-х роках знов бере перевагу погляд Потебні, з останних часів його творчости — що мітольоґЧчного толкування за скоро зріклись на користь літературного (инакше званого «історичним»). Дослідники української леґ'енди як О. Косач—Пчілка (рідна сестра Драгомано- ва), волинський фолькльорист М. Коробка — повертають до мі- тольоґЧчних толкувань, тільки обережнійших, ніж колишні. Такого обережнійшого мітольогїчного толкования не цураюсь і я в огляді української устної словесности в Історії укр. літератури, до котрого далі відкликуюсь.
1 Кілька прикладів можна бачити в моїй Історії укр. літератури, в т. І.
6
дити могли б не тільки з часів пізнійших, але і зперед нашого розселення на полудні. Часи християнської ери були епохою великого поширення політичних і культурних впливів Китаю в західній Азії, в т. зв. Східнім Туркестані, і проміння сих культурних впливів безпечно сягали околиць Каспійського моря та Уралу, а може й дальше на захід.
Перед своїм переселением до теперішньої України наші предки займали оден з глухійших кутів тодішньої Европи, мало приступний для світових культурних течій, тому їх культурний та соціяльний розвиток поступав повільнійше, ніж їх полудневих та західних сусідів з тої ж самої індоєвропейської родини: іранських орд, що кочували в східньо- українських степах, опираючись о Чорне море, та Германських племен, що опирались о море Балтійське. Словянські племена мабуть стояли в культурній і політичній залежности від них, і цівілізаційний розвиток наших предків теж мабуть значно відставав від тих краще уміщених сусідів. Проте ще й перед своїм переселением на полуднє Словяне вийшли на культурний рівень, що приблизно відповідав рівневи Германських племен в їх руху на захід і полуднє в І ст. перед Хр. Безсумнівно, вони вже тоді знали металі, хоч обходились найбільше деревом, каміннєм та кістю, або рогом. Ко- ристали з примітивного хліборобства і з молочних продуктів одомашненої худоби (що теж належить до вищих форм господарства). Знали ріжні ремесла в їх примітивних формах. Відносини родовоплемінного комунізму вже відступили перед патріярхальною родиною, так що відгомони старших родових та родинних форм, які ще й тепер виразно світять в українськім весільнім обряді, уже для тих часів були більше останками минулого, ніж відбиткою' сучасности.