Але особливо густо обростають ріжною лєґ'ендою, наслідком церковних або — нібито — церковних приписів про пости, стримуваннє від праці і під святі дні на тижні: неділя, понеділок, середа, пятниця. Особливо пятниця стає живим мітольоґЧчним образом. Маса оповідань незвичайної реальности ходить по людях про остороги, що дає Свята Пятниця, приходячи до жінок, аби вони не працювали в пятницю,
49
особливо не пряли: коли ж ті не слухають і працюють, вона карає їх, насипаючи їм в голову відпадків від прядива, і под.
Так на г'рунті фантастичних тем, у величезній масі згромаджених з ріжних джерел і перероблених християнським обрядом і легендарною літературою, розвивається нова народня фантастика, а з елементів церковних, свійських перед-християнських і ріжних замандрованих релігійних мотивів твориться нове народне християнство — та релігія, що стала підставою народнього світогляду в пізнійших століттях, аж до нинішних днів.
Коли ж розвинувся отсей процес християнізації народних мас, і під впливом яких обставин, коли в XI—XII вв., в часах розцвіту київської державности, ми бачили їх ще далекими й незахопленими впливами державної церкви?
Погнав сей процес, очевидно, економичний упадок великих українських міст, помітний від XII в. Занепад* міського життя мав наслідком перехід міського патриціяту на село. Ті що давнійше вкладали свої засоби в торговлю або організацію промислу для неї, все більш переносять свій капітал до сільського господарства, при тім від половецьких та инших нападів уступаються з ним якраз до глухійших сторін, дальше від старих, проторених доріг. За сими панами йде на село церква й духовенство, як необхідна вже приналежність боярського життя. Вони приходять через се до близшої стичности із селянським життєм.
За руїною великих міст в XIII в. приходить окупація польська і литовська та позбавляє в більшій або меншій мірі дотеперішних підстав життя і місцеву аристократію (не тільки богацьку, а й урядничу) і єрархію та духовенство. Зникають княжі двори. Старі воєводи, намісники та державці сходять на підрядних урядників під рукою нових польських або литовських правителів. Стара державна церква зістається без опіки, навіть підпадає ріжним репресіям. Міста, котрі не пропали, заливаються привілейованими, католицькими кольоніями, а православні тубильці терплять ріжні обмеження. Православна церква підпадає нераз
50
v
болючим утискам. Православному духовенству стає по містах сутужно, воно старається розміститись по селах та в інтересах і свого істнування і своєї церкви можливо заінтересувати сільську людність у вірі та церковности: наблизити їх до його розуміння, вишукати в них мотиви й елементи, котрі б могли послужити сільському життю, на доповненнє його старої обрядовости — всі ті благословення, посвящения, обходи рілі, молебні на врожай, на дощ, против дощу, против пошести, і т. д.
Се розвивалось тим успішнійше і природнійше, що сама церква за сей час значно одомашнилась. Митрополити перестали приходити з Греції, вони з початку вибирались з місцевих людей а далі стали фактично призначатись польсько-литовським урядом, і на митрополію та на владицтва попадали нераз люде дуже мало обцерковлені, не помазані не то що візантийською, а навіть і нашою домашньою книжністю. Приплив Греків до нашої церкви змалів, а далі й зовсім майже спинивсь, і до якого небудь мішання Царгороду до тутешних церковних справ єрархія почала ставитись неприязно. Церковна освіта, і творчість наслідком несприятливих обставин підупадала, рівень церковної книжности знизився. Через се також духовенство, навіть вище, значно зблизилрся до місцевого життя, до селянського рівеня, його світогляду та йшло лекше і безог- ляднійше на всякі уступки йому й толерувало останки старої народньої обрядовости.