Чогось певнійшого про науку сих єретиків не знаємо. Але перегляд книг, котрі пішли від них в Новгороді та Москві, показує, що в руках їх були ріжні середньовічні писання по фільософії, космографії і астрольог'ії, жидівських авторів: підручник льоґЧки і метафізики Мойсея, Маймо- ніда, XII в., астрольог'ічний. підручник т. зв. Шестокрил, зложений одним жидівським письменником з Італії, XIV в. й ин. Мова сих книг має явні познаки «литовського» себто українсько-білоруського походження. Розбираючл їх зміст і звістки про діяльність єретиків в Новгороді, дослідники
56
приходять до висліду, що властивого «жидівства» в «єреси» непомітно: єретики з Київа і «Литви» були мабуть просто представники певного руху між тодішньою українською та білоруською інтелігенцією, що не вдоволилась старою візантійською книжністю та церковною наукою і шукала чогось новійшого та свіжійшого. Ставлять сей рух у звязок із сучасним чеським гуситством (таборитами), з котрими були звязки у українсько-білоруських панів. Инші припускають в тім відгомони італійського відродження. На новгородськім ґ'рунті сі єретики між иншими виступали против розповсюд- неного тоді вичікування кінця світу з кінцем семої тисячі літ від сотворения світу (1492 р.): сим роком кінчилась пасхалія, себто виказ, котрого дня припадає пасха, і духовенство наказувало вірним готуватись до кінця світу і приходу антихриста. Єретики виясняли всю конвенціональність церковного літочислення, з котрого виходили сі віщування, і до сього мабуть і вживали астрольог'ічних та космографічних підручників жидівсько-арабського походження.
Кінець кінцем на основі сих скупих відомостей, якими роспоряджаємо про сю єресь, і згадок про «Литву» і Київ як її вітчину, одно, що можемо сказати з деякою певністю, що в другій половині на Україні, між тамошньою інтелігенцією був якийсь інтелектуальний рух, що виявляв себе незадово- леннєм церковною ортодоксією і візантійською книжністю, мав характер раціоналістичний, звертавсь до питань метафізичних, для сих студій вироблялася в сих гуртках і нова фільософічна мова, цілком відмінна від старої, книжної, болгарсько-руської. В сім руху брали якусь участь Жиди (вихрести, як думають), і вони то звертали увагу сих вільнодумців на звісну їм середньовічну жидівську літературу.
Студії народным словесности відкривають инші течії, що приблизно в тих же віках пройшли по нашім народі, захопивши його далеко сильнійше та лишили в нім глибші сліди — хоча й не були записані в наших памятках.
Одна — се дуалістична концепція, котру звязують з болгарським богомильством. В часах другого болгарського цар-
57
ства, в XIII—XIV в. дуалістичні секти так звані богомильські або маніхейські, дійшли були там великої популярности в балканських краях, тож маючи на увазі, що в сих часах і в нашім народі понаростали вже інтереси «до питань християнської доктріни та обряду, представляється досить правдоподібним, що сі дуалістичні ідеї серед нашої людности поширювались, через ріжних прочан, старців співаків і дод., власне в сих часах — в XIII, XIV і XV вв.
Книжности богомильської взагалі майже не заховалось. Пропаганда богомильських думок як почалась, так і продовжувалась устною дорогою, і саме між низшими верствами, серед котрих вони мали особливий послух. Джерелом їх уважають іранський дуалізм, доктріну Заратустри, відроджену в III в. по Христі в т. зв. маніхействі і пізнійше пересаджену на Балкани під іменем павлікіянства. Від IX в. вона починає поширюватись серед болгарської людности, далі між сербською і під іменем «болгарської віри» розходиться далеко по Західній Европі. Основою її було представление світу й його життя результатом боротьби доброї і лихої сили, Бога і Сатанаїла. При тім радикальнійші течії вважали людину і весь видимий світ твором Сатанаїла і його самого вважали елементом одвічним і від Бога незалежним, тим часом, як концепції близші до християнської, признавали за Сатанаїїюм ролю підряднійшу. Але сі і ті сходились в погляді, що злі сторони світового ладу походять з сього лихого джерела, і зачисляли сюди і державний лад, і со- ціяльні відносини, і офіціяльну церкву з її обрядами і службами. Безсумнівно, сим вони й брали за серце простий люд, що виступали дуже різко і безоглядно против правительства, «властелів», духовенства, підбурювали бідноту против бога- чів і т. ин., а для поширення своїх поглядів користувались «байками» — на свій лад перероблюючи християнські легенди, особливо апокрифічні, і тим способом мали чималий вплив на народню творчість.