Для поглядів на природу і для реліГійних представлень того часу характеристичним був маГічний спосіб думання. Природні, космічні сили не уявлялись людині у виразно індівідуалізованих втіленнях, до котрих нас привчили більш розвинені мітольоГічні системи. Уява не йшла поза поетичні образи певних природних явищ з незначними початками
7
антропоморфізму (уявлення в людських образах) таких як сонце, вітер, мороз, огонь, дощ, урожай то що. За помічю певних молитов, обрядів і маніпуляцій: огнем запаленим приписаним способом, водою зачерпненою з певними словами і обрядами, рослинами зірваними з закляттями, рітуаль- но приготованими стравами то що, людина вважала можливим впливати на сі сили, диктувати врожаєви, приплодови, приростови своєї родини, ловам, звіреви і т. д. В великім уживанню, як нехибні способи скріплення таких магічних засобів, були танці, походи, хороводи супроводжені магічними викликами й приспівами; деякі останки 'їх ще й нині можна помітити між народними обрядами.
Досить розвинений був культ предків померлих, котрих ховано з ріжними обрядами, на те щоб запобігти їх небезпечним магічним силам, і при всяких річних святах і трапезах гощено і годовано святочними стравами. Подібну увагу і пошанівок показувано ріжним таємним істотам, що гніздилися в лісах, скелях, жерелах, будинках (сі хатні істоти, очивидно, зливалися з образами предків) і платили за сей пошанівок помічю і ласкою.
Все те примітивні форми релігійної гадки, які повторюються й у иньших індо-европейських народів — як західних (Греків, Римлян, Кельтів, Перманців) так і східних (Литовців, Іранців й Індоарійців), в їх водних, лісових і пільних духах, в арійських «пітарах» — предках і под. Тільки у нас вони не розвинулись яскравійше і ті свої примітивні, ледво зазначені риси понесли гейь далеко аж до недавних часів, ставши одним з складників того народнього християнства, про котре говорити мемо далі.
РОЗСЕЛЕННЄ.
Українське переселение на полуднє,— з одного боку було наслідком розмноження людности, котрій ставало тісно в північних лісах, та стихійного потягу до теплійшого та богатшого підсоння, що гнав північні народи так само
8
в століттях попередню як і пізній ших. З другої сторони, се переселение стояло в звязку з рухом на полуднє племен німецьких, власне народів східньо-Германської, Готської групи, що мешкала в сусідстві словянських народів над Вислою і в II в. по Хр., в звязку з загальним розселеннєм Германських племен, почала рухатись на полуднє в напрямі до Чорного моря. Декотрі східньо-словянські племена мабуть були політично залежні від Потів, иньші використовували їх поход на полуднє для свого поширення. (Декотрі словянські історики із слів сучасних латинських письменників домірковувались, що сама Готська мандрівка на полуднє сталась під натиском словянських племен). Не може бути сумніву, що й перед тим ріжні словянські ватаги і коліна, в звязку з кольонізаційними заворушеннями в українських степах, не- раз виривались і заганялись досить далеко в сім напрямі. Потський же похід дав притоку до більшого, масового словянського руху. Сьому тісному звязкови його з Готським розселеннєм завдячуємо й найстаршу історичну згадку про появу наших племен в чорноморських сторонах. З Готських епічних творів долетіла до нас звістка про боротьбу Готських ватажків зантс ькими підчас гунського натиску в останній чверти II віку. «Антами» звались якраз наші племена, що тоді займали чорноморське побереже від Дону до Дністра, а потім (як наддністрянські Словяне пішли на Дунай) антське розселеннє присунулось до самого Дунаю. Так Готська традиція дає нам змогу зорієнтуватись в сій много- важній у нашій історії події.