Се переселение було дійсно великою епохою в культурнім розвитку наших племен. Вони присунулись близше до тої середземно-морської культури, від котрої досі тільки далекі відгомони до них долітали. Прийшли до безпосередньої стичности з культурною грецькою (або, краще сказати — гелєнізованою) та романізованою людністю чорноморського побережа і балканських країв. На чорноморськім побережу вони ще застали грецькі кольонії, як Тіра, Ольбія, Херсонес, Теодосія, Танаїс й ин. Сі городи, що
9
правда, сильно потерпіли від ріжних степових бурь — в тім числі і від г'отських нападів. Вони були переповнені ріжним варварським народом і культурне життє в них було не високе. Але тим приступ ній ше було воно словянським, антським пересельцям, і все таки було для них високою школою культури в порівнянню з тим, що мали вони на своїй правітчині.
За Дунаєм, в балканських сторонах, куди вони попадали як участники ріжних походів, і нераз лишались на довго, або й оселялись на завсіди,— вони попадали між романізовану людність, що тільки починала тоді роспускатись словянсь- кою іміграцією.
Ся ж грецька і римська стихія в тім часі і в сих сторонах була густо розмішана ще й иншими культурними домішками. Дуже сильні були тут мало азійські впливи: тутешні міста стояли в тісних звязках з Малою Азією і тамошні культи — як релігія Мітри і ріжні варіянти дуалістичної іранської доктріни були тут добре звісні. Чимало було громад жидівських і ріжних юдаістичних сект як «вчителі одиного бога» звісні в Воспорі (теперішній Керчи). Мали своїх прихильників культи єгипетські. Над усім сим тим саме в тім часі, починало брати гору християнство, в ріжних своїх течіях (як відомо, напр., серед Потів воно прийнялося в формі аріянській). Пізнійше, з викрісталізованнєм Ісляму, арабський каліфат присунувсь під Кавказькі гори й став поширювати свої впливи понад Каспієм та Волгою. Нарешті ріжні кочові орди, що мандрували з Центральної Азії, приносили елементи культури й релігії також і відти. Таким чином, словянські пересельці, що втискалися до міст, шукаючи безпосереднього звязку з сим барвистим, привабним для нього життєм, або пускалися у воєнні чи купецькі мандрівки, знаходили для своєї мисли й чуття, для своєї релігійної думки дуже ріжнородний матеріял культурний, літературний (головно в устній формі, розуміється) і соціально політичний, і безсумнівно вони набирались сеї міша-
10
нини цивілізацій з пожадливістю й ненаситністю варвара- неофіта.
На жаль, від сих передових стеж українського походу безпосередно не дійшло до нас нічого: чорноморсько-дунайська «антська» кольонізаіція розвіялась під новим кочовим натиском IX—X—XI вв., а останки її прогнали пізнійше до решти. Тому ми не можемо слідити на місці за тими цікавими комбінаціями словянської культури й релігії з сим чорноморсько-дунайським матеріялом, що мусіли творитись на тих передових позиціях, серед пересельців не тілько найдальше висунених, але й найбільш, без сумніву рухливих, перенятливих і податних його впливам. Можемо тільки відгадувати їх з ріжних відгомонів, які відти залетіли до українського запілля, між ту північно-українську кольоніза- цію, що незазнала в такій мірі тих степових бурь — в нинішній Чернигівщині, північній Київщині, Волини, Галичині.
Туди, через полудневих пересельців VI, VII, VIII вв. теж долітали чорноморські впливи, тільки в формах припізненні ослаблених. Туди ж потім стала відступати чорноморська і степова українська людність, коли життє в обставинах VIII—X вв. ставало для неї до решти незносним. Дещо з того перенесеного або переданого з полудня на північ щасливим припадком для нас зберіглось. Стрічаючи в новійшім фолькльорі або в відгомонах старших памяток ріжні мотиви, образи, вирази, назви чорноморсько-балканського походження, ми догадуємось, що се останки того колишнього чорноморсько-дунайського культурного набутку. Мало з нього дійшло до сільської хати північної, лісової України, котра одна нам переховала останки того старого українського житя. Ще меньше з нього заціліло на протязі цілого тисячолітя. Мусимо міркувати, що життє українських чорноморських та дунайських міст, про котрі ще памятають. наші літописці з кінця XI та початків XII в., мусіло бути без порівнання яскравійше, сильнійше закрашене всякими екзотичними запозиченнями: витворами гелєністичної творчости й орієнтальної фантазії, ніж се північне хліборобське життє,
11
відгомони котрого перед собою маємо. Не богато воно навіть могло з нього перейняти і затямити. Тим ціннійше, що воно нам таки передало з нього дещо.