Щоб відповідно оцінити сю звістку, треба мати на увазі, що вона говорить про розселеннє чорноморське, яке прожило вже не одно століттє поруч гелєнізованої та романізованої людности, отже мабуть не одно й засвоїла від неї; по друге — говорить се письменник-Візантиєць, що привик мислити ідеями християнськими, а поганські явища прирівнювати до близше звісної йому грецької мітольогії. Рахуючись з сими остереженнями, можемо вийняти такі вказівки з його характеристики:
Сі чорноморські Українці вважали проявами найвищої світової сили небо з його явищами, особливо громом-блис- кавицею. Доохрестний світ уявлявсь їм заселеним ріжними божеськими істотами — «даймонія», як їх зве грецьким виразом Прокопій. В світогляді переважали магічні ідеї:
14
чогось фатального, непохитного собі не уявляли, як поганські Греки, за помічю жертв, як їх зве Прокопій — себто реліґ'ійно-маґ'ічних відправ вважали можливим впливати на які будь явища. Спеціяльно Прокопієви було звісне рітуальне споживаннє худоби. Він чув також, що Словени і Анти ворожать з «жертв», себто з ріжної поживи, котру вони з певною, маг'ічною процедурою спо- ряжали для тих таємничих сил, що наповнюють доох- рестний світ.
Звістки пізнійших грецьких та арабських письменників, з кінця IX та з X віку, мають ту слабшу сторону, що при охоті їх можна прикладати і до Українців і до Варягів, котрих тоді було богато в «руських» дружинах. Вони напр. оповідають про сю «Русь», що вона ніколи не піддається ворогам, а в останній біді сама себе забиває, бо вірить, що хто був невільником на сім світі, буде ним і по смерти (Лев Діякон). Араб ібн-Фадлан описуючи похорон богатого руського купця, оповідає, що разом з ним спалено одну з його невільниць, котра в передсмертній екстазі каже, що вона бачить небіжчика — свого пана «в гарнім зеленім саді» (раю), і він її кличе до себе, і т. под.1
Так звані норманісти, які виводять сю стару Русь від Варягів-Норманів, з теперішньої Швеції, остерігають, що і в згадках договорів з київською Русию і в оповіданнях нашої старої літописи про поганську віру, котрої трималися в Київ і в X в., теж треба рахуватися з можливими впливами варязької дружини. Та сих впливів не треба перебільшувати: хоча в X в. дійсно бачимо Варягів на ріжних високих становищах Київської держави, про те глибшого впливу на місцеве культурне життє вони не мали. Тому й згадки договорів та літописей, до котрих переходимо, належить уважати
1 Докладнійші звістки в Історії України Руси т. І, 315 і далі. Новійші праці з словінської мітольоїТі: A. Briickner, Mitologia Slowiazska, Krakow, 1918. V. J. Mansikka, Die Religion der Ostsla- ven. Helsinki, 1922.
15
відбиттєм релігійного світогляду української Руси X в.,— її вищих, міських верств.
При умові Руси з Греками в 944 р. хрещена Русь обовя- зується на захованнє трактату присягти в київській церкві св. Іллї «перед Богом», а Русь нехрещена «перед Перуном» по такій формулі: «Аби вони (коли не додержать) не мали помочи ні від Бога, ні від Перуна, аби не захистилися щитами своїми, аби порубані були мечами своїми, (побиті були) стрілами й иншою своєю (власною) зброєю, і були невільниками в сім віці і будущім».
В умові 971 р. на перекупника кидається клятва в таких виразах: «Нехай підпадем під клятву від Бога, котрому віримо, Перуна і Волоса, бога худоби! нехай будемо золоті як золото (так пожовкнемо) і своєю зброєю нехай будемо посічені (присяга складалась на золотих окрасах і зброї).
В оповіданню літописи про панованнє Володимира в Київі перед охрещеннєм вичисляються такі головнійші ймення старих богів, звісні літописцеви: Перун, Хоре, Даждь-бог, Стрибог. Сі-ж імення вичисляються також в згаданих проповідях против поганства: крім того в них споминаються реліг'ійні трапези «законні» на честь Рода і Рожа- ниць, моленнє огневи котрого звуть «Сварожичом» і т. под.
Оден з пізнійших літописців, XII в. наводячи мітольоГіч- ний уривок подышй про Гефеста і його сина Геліоса, пояснює, що у наших предків Гефестови відповідав Сварог, а Геліосови (сонцеви) — се Даждь-бог.
Слово о Полку Ігоревім називає сонце «великим Хор- сом», вітри «Стрибоговими внуками», свій руський нарід «Даждьбоговим» а його ворогів Половців «бісовими дітьми».
На підставі сих вказівок деякі дослідники укладали мітольог'ічну систему староруську — український Олімп, подібний до грецького або Германського. Але з сим треба бути обережним. Ми не повині спускати з ока, що всі сі звістки походять з пізнійших часів від книжних часів людей, що підганяли спомини про старих богів під біблійні, чи історичні взірці. А се показує, що ті образи, в котрих ріжні природні