Выбрать главу

Щоб відповідно оцінити сю звістку, треба мати на увазі, що вона говорить про розселеннє чорноморське, яке прожило вже не одно століттє поруч гелєнізованої та романізованої людности, отже мабуть не одно й засвоїла від неї; по друге — говорить се письменник-Візантиєць, що привик мислити ідеями християнськими, а поганські явища прирівнювати до близше звісної йому грецької мітольогії. Рахуючись з сими остереженнями, можемо вийняти такі вказівки з його характеристики:

Сі чорноморські Українці вважали проявами найвищої світової сили небо з його явищами, особливо громом-блис- кавицею. Доохрестний світ уявлявсь їм заселеним ріжними божеськими істотами — «даймонія», як їх зве грецьким виразом Прокопій. В світогляді переважали магічні ідеї:

14

чогось фатального, непохитного собі не уявляли, як поганські Греки, за помічю жертв, як їх зве Прокопій — себто реліґ'ійно-маґ'ічних відправ вважали можливим впливати на які будь явища. Спеціяльно Прокопієви було звісне рітуальне споживаннє худоби. Він чув також, що Словени і Анти ворожать з «жертв», себто з ріжної поживи, котру вони з певною, маг'ічною процедурою спо- ряжали для тих таємничих сил, що наповнюють доох- рестний світ.

Звістки пізнійших грецьких та арабських письменників, з кінця IX та з X віку, мають ту слабшу сторону, що при охоті їх можна прикладати і до Українців і до Варягів, котрих тоді було богато в «руських» дружинах. Вони напр. оповідають про сю «Русь», що вона ніколи не піддається ворогам, а в останній біді сама себе забиває, бо вірить, що хто був невільником на сім світі, буде ним і по смерти (Лев Діякон). Араб ібн-Фадлан описуючи похорон богатого руського купця, оповідає, що разом з ним спалено одну з його невільниць, котра в передсмертній екстазі каже, що вона бачить небіжчика — свого пана «в гарнім зеленім саді» (раю), і він її кличе до себе, і т. под.1

Так звані норманісти, які виводять сю стару Русь від Варягів-Норманів, з теперішньої Швеції, остерігають, що і в згадках договорів з київською Русию і в оповіданнях нашої старої літописи про поганську віру, котрої трималися в Київ і в X в., теж треба рахуватися з можливими впливами варязької дружини. Та сих впливів не треба перебільшувати: хоча в X в. дійсно бачимо Варягів на ріжних високих становищах Київської держави, про те глибшого впливу на місцеве культурне життє вони не мали. Тому й згадки договорів та літописей, до котрих переходимо, належить уважати

1 Докладнійші звістки в Історії України Руси т. І, 315 і далі. Новійші праці з словінської мітольоїТі: A. Briickner, Mitologia Slowiazska, Krakow, 1918. V. J. Mansikka, Die Religion der Ostsla- ven. Helsinki, 1922.

15

відбиттєм релігійного світогляду української Руси X в.,— її вищих, міських верств.

При умові Руси з Греками в 944 р. хрещена Русь обовя- зується на захованнє трактату присягти в київській церкві св. Іллї «перед Богом», а Русь нехрещена «перед Перуном» по такій формулі: «Аби вони (коли не додержать) не мали помочи ні від Бога, ні від Перуна, аби не захистилися щитами своїми, аби порубані були мечами своїми, (побиті були) стрілами й иншою своєю (власною) зброєю, і були невільниками в сім віці і будущім».

В умові 971 р. на перекупника кидається клятва в таких виразах: «Нехай підпадем під клятву від Бога, котрому віримо, Перуна і Волоса, бога худоби! нехай будемо золоті як золото (так пожовкнемо) і своєю зброєю нехай будемо посічені (присяга складалась на золотих окрасах і зброї).

В оповіданню літописи про панованнє Володимира в Київі перед охрещеннєм вичисляються такі головнійші ймення старих богів, звісні літописцеви: Перун, Хоре, Даждь-бог, Стрибог. Сі-ж імення вичисляються також в згаданих проповідях против поганства: крім того в них споминаються реліг'ійні трапези «законні» на честь Рода і Рожа- ниць, моленнє огневи котрого звуть «Сварожичом» і т. под.

Оден з пізнійших літописців, XII в. наводячи мітольоГіч- ний уривок подышй про Гефеста і його сина Геліоса, пояснює, що у наших предків Гефестови відповідав Сварог, а Геліосови (сонцеви) — се Даждь-бог.

Слово о Полку Ігоревім називає сонце «великим Хор- сом», вітри «Стрибоговими внуками», свій руський нарід «Даждьбоговим» а його ворогів Половців «бісовими дітьми».

На підставі сих вказівок деякі дослідники укладали мітольог'ічну систему староруську — український Олімп, подібний до грецького або Германського. Але з сим треба бути обережним. Ми не повині спускати з ока, що всі сі звістки походять з пізнійших часів від книжних часів людей, що підганяли спомини про старих богів під біблійні, чи історичні взірці. А се показує, що ті образи, в котрих ріжні природні