175
не страхом, не покаянним і аскетичним настроєм, а навпаки радісним і святочним. Вони вважали себе вже воскрешеними Духом, вибраними і оправданими і тому перебували в підвисшенім, радіснім, святочнім очікуванню нового блаженного життя. («Ми воскресли, і у нас завсіди воскресение», казала одна, на запитаннє, чому вони не святкують неділі-воскресення). «Вони відчувають безнастанну радість, почувають себе щасливими і під впливом свого настрою, зчаста відвідують одні одних, прогулюються і взагалі проводять будні дні так, як здорова трудова людина привикла проводити свято. Всяку гадку про щось неприємне, тяжке, що вимагає турботи й напруження, стараються відсунути», «їх незвичайна благодушність часто переходить в постійно- екзальтований радісний настрій, що виявляється силою радісних зітхань, викликів, особливою рухливістю, сентімен- тальністю, надмірною ввічливістю, перебільшеним бажаннєм прислужитися ріжними дрібними послугами (напр. поправити убраннє чи зачіс сусідови), обіймами й подяками з зовсім марних приводів. До сього прилучається балакучість, побільшена чутливість, сльози радости, що также легко приходять, як і легко та безслідно зникають». Святочний радісний настрій виявляється також в пристрасти до гарного убрання, до ласощів (цукру, родзинок, дактилів, помаранч і под.), так що богатші навіть наділяють ними біднійших.
Сам кінець світу уявляють вони собі не як кінець земного життя, а як якусь кращу форму його, коли люде не будуть уже вмирати, не треба буде ні працювати, ні журитись будуччиною: все буде упорядковане і віддане до вжитку «Отцем». Як се станеться, то знає Отець, мальованці ж тільки вірять, що так воно буде, що вони, як божі вибранці, певно доступлять того раювання, і тим тішаться. «Страшним Судом» будуть засуджені люде, які тому не вірили, мальованці ж уже виведені Отцем з «Єгипту праці», тішаться спочинком, полишаючи працю тим, що не увірили. Вони здебільшого попродали своє майно, або роздарували, поля лишили не засіяними з огляду що Страшний Суд, себто
176
повна зміна вже не далека, а хочби вона й не прийшла до жнив, то Отець-однаково якось те все уладнає. Коли їм вказують на неможливість обійтись без праці, вони відповідають: «Захочеться працювати, буду працювати, не хочеться — по що буду себе примушувати?» «Коли в моє серце Отець або Дух вложить бажаннє, я сповню се бажаннє», і под.
Подібно як сам Мальований його одновірці теж відчувають аромат св. Духа, його голос, почувають незвичайну легкість тіла або його вознесения, вбачають отверте небо, чують божі глаголи і в тім черпають певність свого вибран- ництва і скорого раювання 1.
Але як свідчать пізнійші звідомлення місіонарів, сей безжурно радісний, святочний настрій не витримав тяжких
1 Пані Бородаєвська згадує кілька фактів «вознесения» иныиих місцевих містиків з більш сумними закінченнями. Селянин Кривенко, задумуючись над словами Христа: Коли я вознесусь, всіх притягну до себе, прийняв їх буквально і прийшов до переконання, що се повинно початися від нього. Підчас праці йому уявились ангели, і оден з них став намовляти його, щоб він скочив долі з підвисшен- ня, на котрім працював, а буде взятий на небо. Кривенко боявсь розбитись, тоді — як він се потім толкував, ангели взяли його під руки і він полетів з ними: впав на камінну підлогу і розбивсь. Инь- ший сектант, бувший латинник, Янко Манцапура, роздумуючи над тим же текстом, постановив вознестись перед усею громадою, і не вважаючи на всі остороги, запевняючи, що у нього вже виросли крила, він перед усіма кинувся з клуні і забивсь на смерть.
Годиться завважити, що Ковалінський оповідає про переживання Сковороди подібні до мальованських почувань. Перейнятий одного разу особливою вдячністю Богови за його опіку, Сковорода — як він то описував Ковалінському, відчув він перед усім якусь свобідність, легкість і надійність і скупивши коло сього настрою всю волю і бажання, почув в собі якийсь незвичайний рух і силу. Раптом якась солодка течія наповнила його душу, і вся внутрішність від неї запалала огнем, що почав свій оборот в жилах. Від того він почав не ходити, а бігати, захоплений якимсь захватом, не почуваючи у себе ні рук ні ніг, немов зложений з огненного єства, що носилось в просторі «кругобуття». Світ щез, саме тільки почуттє любови, певности, спокою і віч н ост и проникало його.— Се в сумі досить живо віддає такий екстатичний стан.
177
проб, які впали на секту, а перед усім на її провідника. На основі справоздання Сікорського і його товаришів по експертизі, Мальованого з кількома иншими одновірцями знову взято до київської лікарні і протримано у вязничнім режімі довший час, а потім вивезено далі, до Казани, до подібного ж лікарсько-вязничного закладу, і він просидів там 12 літ, аж до революційного 1905 р. Хоч і звідти він підтримував звязки з своїми одновірцями, диктуючи посла- нія разом з ним замкненому подібному ж «первенцеви» великоруського походження, що увірував в Мальованого і став ширити мальованство, як його «предтеча» на півночи, і сі посланія піддержували дух наших мальованців, про те в настрої й поглядах їх і самого Мальованого переходили зміни, які сильно змінили характер секти на ліпше, можна б сказати, судячи по тим досить побіжним відомостям, якими роспоряджаємо про се пізнійше мальованство.