На зїздї доручено київській «Просвітї» видавати спільний просвітянський орган-місячник, який друкував ся уже в грудні («Просвітянин»). Рішено також видати справочник для «Просвіт» і загалом поставлено широко органїзаційну справу так, що можна мати певність, що «Просвіти» після того стануть на сильний грунт і сповнять як слїд свої завдання.
За те українські бібліотеки не встигли ще вповні зорганізуватися так, як того вимагають культурні потреби українського народу, бо до часів революції в тім напрямі не можна було зробити майже нічого з огляду на заборони московського уряду.
Тепер приходилося щойно зачинати й класти підвалини серед розбурханих хвиль політичного життя, яке захоплювало загал, не лишаючи багато часу на спокійніщу культурну роботу. Не зважаючи на те, у нас, за тих кілька місяцїв, зроблено дуже багато.
Український народ віддавна відчував потребу національної бібліотеки, що збирала б і містила б цілу українську літературу й усе, що писалося про Закраїну. Пробами таких бібліотек були галицькі бібліотеки «Народного Дому» і «Наукового Товариства імені Шевченка» у Львові, одначе вони не встигли зібрати всіх видань і як віддалені від українського центра не зможуть стати справжніми національними бібліотеками на взір «Національної Бібліотеки» у Парижі, Бритийського Музею і у Льондоні, Публичної Біблїотеки у Петербурзї і т. д.
Українська національна біблїотека може бути тільки в столицї України, в Київі й треба сказати, що до того пороблено вже деякі підготовлення.
Ще у липнї 1917. р. ВНІС був російський мінїстер освіти Мануїлов законопроект про задоволення культурних потреб України, в якому зносилися всї обмеження у відношенню до відкриття українських бібліотек і поповнюванню біблїотек київської ґубернїї українськими книжками, при чім київська міська бібліотека що до одержування й поповнювання книжками мала одержати однакові права з Публичною Бібліотекою у Петроградї. Одначе самі Українці не піддержали гадки перемінити київську міську біблїотеку в Українську Національну Біблїотеку, а зразу зачали робити заходи, щоби таку біблїотеку заснувати при Генеральнім Секретарстві Освіти. Задля того зорганізував ся при Секретарстві освіти окремий звернувся до всїх видавців, авторів і редакторів газет та журналів, присилати по 5 примірників своїх видань («Робітнича Газета», ч. 170). Можна сподївати ся, що в незалежній Україні справа Укр. Національної Бібліотеки скоро зреалїзується.
Рівночасно з тим виринула й справа Національпого Музею-Аросгеа, в якому заходом культурно-просвітної комісії Всеукр. Ради військових депутатів мало збиратися все, що має якесь відношення до війни, а також до революції, до руху на Вкраїнї і загалом до укр. національного життя як сучасного, так і минулого. Цей "Музей-Архів війни й революції> увійшов справді в життя й стоїть під управою О. Благо діра. '
На Слобожанщину обмежує свою дїяль-ність Товариство «Музей Слобожанщини>, засноване у Харкові покійним художником С. Васильківським.
Окремий окружний український природничо-історичний і сїльсько-господарський музей у Київі мав повстати на внесення проф. Тутковського при київськім товаристві природознавцїв.
Не меншу вагу мають для нас і унїверси-тетські та вищі фахові біблїотеки у Київі, Одесї, Харкові, Нїжинї і т. д., які виказують, як наприклад київська університетська біблїотека, велике число книжок, але мусять бути щойно доповнені українськими книжками й зукраїнїзовані. Чи робилися які більші заходи в тім напрямі, з часописей не видно. Знаємо тільки, що на другому всеукраїнському учительському зїздї у Київі ухвалено між иншим просити Україн. Центр. Раду, щоби завести «наукову фундаментальну бібліотеку для народнього університету>, а далі звернути увагу на відкриття книгарень, бібліотек і читалень. Одначе можна думати, що український рух відбився і на університетських бібліотеках.
Із часописей знаємо далі, що Київський Педагогічний Музей зукраїнїзувався ще в травні та що при Педагогічній Академії улаштовувалася педагогічна бібліотека.
Незвичайно велике культурне значіння мають публичні, загально доступні біблїотеки. В західній Европі нема майже більшої місцевости без таких біблїотек і суспільність не жалує на те коштів і труду. У нас таких біблїотек ще не багато. Були вони між иншим у Київі, Харкові, Одесі й допускали ще за царських часів українські видання.