Я допила лимонад, а потім повернулася надвір, щоб закінчити справи зі списку. Номер три — доглянути помідори — було найгіршим завданням серед того, що мені доручала бабуся. Треба було вирвати бур’ян між рядками помідорів, поправити дроти, на які вони спиралися, розчинити у воді добриво і полити рослини. Усе разом забирало годину часу. Коліна були брудні, зібране у хвіст волосся сповзало, а коли я його поправляла, бруд потрапляв і у волосся, і на лице. Бабуся сказала, що воно того варте, бо в кінці літа матимемо чудові помідори. Рослини тепер мали здоровіший вигляд. Вони були зелені й повні, під волохатим листям ховалися важкі помідори кольору лаймового соку. Поки працювала, поглядала час від часу, чи Бріджет все ще на вулиці. Кілька разів бачила, що вона на мене дивиться.
Поливати квіти було веселіше. Я ходила зі шлангом і обприскувала квіти біля будинку і на подвір’ї.
Останнє завдання було легким. Я взяла віник у комірчині на кухні і змела всю пилюку зі сходів у кущі й траву. Це тривало хвилину.
Коли виконала усі свої обов’язки, налила собі ще склянку лимонаду і гепнулася на гойдалку відпочивати.
Допила лимонад, подивилася на сусіднє подвір’я. Бріджет усе ще була там, тепер сама, сиділа на підвішеній шині. Я сказала ногам встати й піти, але їм знадобилося багато часу, щоб мене почути. Нарешті я зрозуміла, що проходжу повз помідори, минаю дерева і йду на подвір’я до Бріджет. Вона лежала на шині і погойдувалася, відштовхуючись ногою від землі.
— Привіт, — сказала я.
Бріджет подивилася на мене.
— У тебе на голові шрам, — сказала вона.
Зазвичай люди витріщаються або питають:
— Звідки в тебе взявся цей жахливий шрам?
Слова Бріджет звучали нормально.
— Я знаю, — сказала я.
— У мене також є, на коліні, — вона підсмикнула капрі, щоб показати мені.
У неї був великий шрам, рожевий і об’ємний, через усю колінну чашечку.
— Я впала з дерева, отам.
Я дивилася у показаному Бріджет напрямку, але позад нас був ліс із сотнями дерев.
— Я покажу тобі, — сказала вона. — Це класне старе дерево.
Ми пішли з подвір’я в ліс. Дерево було досить далеко від її двору. Воно виявилося міцним, товстим, трохи скривленим — ніби створеним для того, щоб по ньому лазили. Бріджет залізла на нижню гілку і сказала:
— Дивись, я почала звідси, потім залізла он туди, далі — туди… — вона показувала на вищі гілки. — А бачиш он ту гілку? Це та сама, з якої я впала.
Бріджет зістрибнула на землю.
— Кльово, — сказала я.
Вона знову подивилася на мій шрам, але нічого не спитала. Думаю, вона дала можливість розповісти мені самій, якби я захотіла.
Я промовчала, і Бріджет сказала:
— Пішли.
Ми йшли назад до її будинку.
— Минулого тижня мені виповнилося одинадцять, — сказала вона. — А скільки тобі?
— Мені також одинадцять, — відповіла я.
— Я Бріджет, — повідомила вона.
— Я знаю, — сказала я. — Я Обрі.
— Я знаю, — повторила за мною Бріджет.
Коли ми повернулися на подвір’я, там була Мейбл.
— Бріджі, ти мене покинула! — вигукнула вона.
— Я повернулася, — сказала Бріджет. — Але я не можу з тобою гратися. Я збираюся гратися з Обрі.
Мейбл готова була розплакатися. Було очевидно, що зараз вона почне голосити.
— Обрі, можна я гратимуся з вами всіма? Будь ласка! Будь ласочка!
— Йди геть, Саванно! Ти ще замала!
— Обрі! — намагалася докричатися до мене Бріджет. — З тобою все гаразд?
— Мейбл може погратися? — видушила я з себе.
— Що?
— Мейбл може погратися з нами? — запитала я ще раз.
Спочатку я думала, що Бріджет розсердиться і скаже, що не хоче ні з ким гратися. Та замість сердитися вона сказала:
— Добре.
Вона взяла маленьку ручку Мейбл, а другою рукою дотягнулася до моєї руки, стиснула її і повторила:
— Добре.
~ ~ ~
Люба Джиллі!
Я обіцяла, що напишу і розповім тобі ще про щось. Ти завжди любила тварин — пам’ятаєш, у тебе був домашній жирафчик? — тож я почну з них. Бабусину кицьку звати Марта. Тепер я про неї піклуюся. Щодня її годую. У Семмі все добре. Часом він плаває, а часом просто тримається на воді, відпочиває і махає плавниками. Схоже на те, що він добре почувається після переїзду.
Сусідську дівчинку звати Бріджет. Їй одинадцять, як і мені. А скільки зараз тобі? Я заплуталася, рахуючи, але, мабуть, тобі все ще сім.