Я подумки відповіла їй: «Ні, Бріджет, я не можу».
На те, щоб порозкладати усі мої речі, пішло три години. Ми витягли все з комода і поклали туди одяг. Кілька святкових суконь я повісила на плічках у шафі. Бабуся сказала, що ми можемо знести старий стіл з горища, тож я тепер розкладала на ньому альбоми й олівці. У кімнаті не було книжкових полиць, тому я поставила книжки рядочком на столі й комоді. Бріджет була здивована, що у мене є настільні ігри, бо я ніколи не запрошувала її пограти, тож перед тим, як сховати наступну гру у комірчині, ми грали, сидячи на килимі.
Коли ми закінчили, припинився дощ.
— Тепер ми можемо піти на вулицю, — сказала Бріджет.
Я оглянула спальню і сказала собі: «Ти тепер живеш тут». Але зараз з радістю виходила з кімнати.
Коли ми спустилися сходами, то побачили, що бабуся зробила нам дитячі сандвічі — звичайний американський сир [6] на м’якому білому хлібі, — які не їв би жоден дорослий, і лишила на столі миску зеленого винограду. Ми з Бріджет поїли стоячи і пішли надвір.
Коли йшли до подвір’я Бріджет, побачили Мейбл із татом — вони бавилися. Він підняв її й крутив. Вона кричала від щастя.
— Що твій тато робить вдома? — запитала я.
— Він узяв вихідний.
Я зупинилася й заплющила очі. Я чула не Мейбл. Зовні, можливо, був голос Мейбл, але всередині я чула Саванну.
— Бріджет, — сказала я, не розплющуючи очей. — Мені треба…
— Піти, — закінчила вона. — Тобі треба піти, — останні слова вона ледь вимовила, так, ніби вони їй давалися дуже тяжко. — Іноді ти буваєш такою какашкою.
— Як ти мене назвала? — насправді я розчула її слова. — Я не какашка.
— Ти весь час така сумна — здається, ніби все нормально, а потім… Ніколи не знаєш, чи ми продовжимо бавитися, чи ти знову побіжиш ховатися на ліжко.
Мейбл все ще сміялася на подвір’ї. Не знаю, чи тому, що вона змушувала мене думати про Саванну, чи тому, що Бріджет була зла на мене, я почувалася недобре. І була дуже розлючена.
— Заткнися! — кричала я. — Ти навіть не уявляєш, що я відчуваю!
— Як же я можу? — кричала у відповідь Бріджет. — Ти ж мені не розповідаєш!
— Це неправда! — вигукнула я.
Хіба ж я і Бріджет не проговорили кілька годин поспіль?
За кілька секунд я зрозуміла, що вона права, бо увесь цей час ми говорили про колір багнюки, акценти й імена. Інші теми я тримала під замком.
— Мені треба йти, — сказала я.
Я побігла до бабусиного будинку й зачинила двері. Я більше не чула Мейбл, але все ще чула Саванну. Я не могла її відключити.
Я пішла нагору до свого нового столу і дістала папір. Хотіла написати Джиллі листа, але написала лише її ім’я — і більше не змогла. Бріджет була права. Мені нічого сказати. Я знову залізла в ліжко.
9
Не впевнена, чому бабуся мені дозволила, але я проспала аж до самісінького ранку. Прокинулася не в гуморі. На кухні бабуся поставила на стіл миску з висівковими пластівцями, повну склянку молока, поруч поклала ложку. Я вилила все молоко в миску, з’їла дві ложки, а потім перемішувала пластівці доти, доки вони не перетворилися на кашоподібну бецю. Я викинула бецю в раковину і навіть не змила її водою.
Бабуся лишила список справ на столі в кухні. Я його проігнорувала. А потім схопила й зіжмакала.
Бріджет уже була на вулиці. Крутила обруч. Мейбл також була там — малювала крейдою на камінцях. Жодна не побачила, що я йду до них.
— Привіт! — сказала я. — Можна з вами погратися?
Бріджет стенула плечима.
— Як справи? — запитала я.
— Ми снідали грінками по-французьки, — сказала Бріджет.
— З ягодами! — додала Мейбл.
Я уявила собі цю картину… Мама Бріджет лопаткою перевертає хліб на сковорідці, тато підставляє тарілку і нахиляється, щоб поцілувати її в щоку, Денні сидить у своєму стільчику, бере м’які шматки хліба і розмазує їх по обличчю, Бріджет просить добавки…
— Хочеш погратися в лісі? — запитала Бріджет.
— Звичайно, — відповіла я.
— Доведеться взяти з собою і Мейбл, — сказала Бріджет. — Мама купає Денні, тому я за нею наглядаю.
— Звичайно, — сказала я.
Денні міг замастити волосся сиропом.
Мейбл підстрибнула і взяла мене за руку.
— Обрі, Обрі, ми йдемо бавитися!
Серце ледь не вискакувало з грудей, коли вона піднімала вгору мою руку, але рука лишалася безвільною. Десь у глибині мозку з’являлися слова. Я заштовхала їх назад. Скрутило шлунок.