Через годину до кімнати прийшла бабуся. У неї були червоні очі. Мабуть, вона плакала.
Я встала з ліжка і увімкнула музику голосніше. Одягнула кепку Disney World, дістала м’ячик для софтболу [3] і стала кидати його в стіну і ловити.
Здавалося, бабуся хотіла сказати, що так я пошкоджу стіну, але вона промовчала. Натомість сказала:
— Сядь, Обрі.
Коли я не послухала, вона повторила ще раз, вже суворіше:
— Сядь.
Я сіла, але продовжувала кидати м’ячик — вгору, вниз.
Бабуся забрала його в мене.
Коли вона виходила з кімнати, я схрестила руки на грудях. А коли повернулася, мої двері вже були зачинені, а я лежала в ліжку, вкрита з головою, хоча й було спекотно. Щоб не чути, як бабуся стукає у двері, я зосередилася на музиці й сюрчанні цикад і цвіркунів за вікном.
Я не могла весь час сидіти у своїй кімнаті. Насамперед тому, що хотілося в туалет. Іншою причиною було те, що бабуся на сніданок посмажила яйця, бекон і зробила тости, і все це пахло просто чудово. Я здалася і відчинила двері. За сніданком ніхто не сказав ні слова.
Бабуся знову майже весь день телефонувала, а я майже весь день просиділа в своїй кімнаті. Я розширила замок на кілька листків і тепер приклеювала його до стіни. Відкрила свою улюблену книжку про Середньовіччя і перемалювала звідти кілька картинок. Намалювала хлів і банкетну залу. Стіни зробила направду товсті — на випадок, якщо вороги атакуватимуть баранів.
— Обрі? Можна зайти? — запитала бабуся вже ввечері, відчиняючи двері кімнати.
Я саме закінчувала приклеювати новий шматок замку, тож стенула плечима.
— Сядь, — сказала вона, але сказала по-доброму, не так, як минулого вечора.
Я кивнула і сіла. Бабуся сіла поруч і взяла мою руку. Її рука була на диво м’яка, як на людину, яка так любить мити посуд. Вільною рукою бабуся гладила мене по волоссю.
— Усі намагаються допомогти нам шукати твою матір. Вони допоможуть її знайти.
Вона продовжувала гладити моє волосся, хоча я нічого не сказала.
— Ти знала, що батьки призначили тобі опікуна, на випадок, якщо з ними щось трапиться?
Я повільно похитала головою.
— Кого?
— Мене, — сказала бабуся.
— О, — тільки й сказала я.
Після того, як жахливо я поводилася останні кілька днів, бабуся, мабуть, вирішить, що також не хоче мною опікуватися.
— Зі мною все добре, — запевнила я. — Зі мною тут все буде добре. Мені подобається бути самій.
— Ти не можеш тут лишатися, — заперечила бабуся.
— То що ж мені робити? — запитала я.
Бабуся стиснула мою руку і встала з ліжка.
— Я забираю тебе додому.
3
Бабуся розбудила мене вранці тим, що залізла до мене в ліжко і стала розповідати казку. Початку я не чула, лише середину.
— Тож дівчинка на ім’я Обрі була найхоробрішою дитиною…
— Чому? — перебила я. — Що зробило її такою хороброю?
— Я не впевнена. Думаю, це якось пов’язано з її серцем.
— Так?
— Вона замотала його в целофан, щоб воно довше залишалося свіжим.
Я не знала, сміятися чи ні, тож лише сказала:
— Бабусю!
Скидалося на те, що, оскільки я вже прокинулася, бабуся більше не розповідатиме казку.
— Сьогодні на нас чекає грандіозна пригода.
— Так?
— Звичайно. Ми вирушаємо у Вермонт.
— О, — зітхнула я. — Мені це не здається пригодою.
— Ну, ніколи не знаєш, коли матимеш пригоди. Як на мене, те, що ти була сама — це велика пригода.
— Мабуть, — погодилася я. — А що з Семмі?
— Звичайно, Семмі може їхати з нами! Ми візьмемо все, що тобі потрібно.
Я думала про те, чи можу взяти зі собою велику коробку целофану.
Усе, що мені потрібно, мало вміститися в три сумки. Одну нестиме бабуся, разом зі своєю сумкою, і дві нестиму я. У мене не було ні валіз, ні сумок, лише наплічник. Тож бабуся сказала, щоб я взяла щось у кімнаті батьків. Бабуся була заклопотана, бо чомусь вирішила, що до нашого від’їзду треба прибрати будинок. Поки вона витирала столи на кухні, я піднялася сходами в кімнату батьків.
Якийсь час я стояла біля дверей, моя рука завмерла на ручці. Я не заходила всередину, відколи мама пішла. Зрештою, я штовхнула двері і тихенько увійшла в кімнату. Коли я відчинила комірчину, у якій були валізи, виявилося, що мамина валіза щезла. Кілька її блузок зникли з плічок. Верхня шухляда комода висунута, шухляда зі спідньою білизною. Вона була порожня.