Я зітхнув, злий і розгублений водночас. Це не вперше Сюнне поводилася так, ніби її не стосується реальність, у якій живе кожний адвокат: вічна гонитва за новими клієнтами, кримінальними справами та грошима. Цей бік адвокатської практики вона скинула на мої плечі. І все ж я подумував, чи не варто їй перетелефонувати й загладити прикре враження, коли почувся дзвінок домофона. Я відчинив і впустив до офісу фотокореспондента. Доки він розпаковував своє причандалля, я скоренько метнувся до туалету, помив обличчя, пригладив мокрими руками кучері й вишкірився у професійній усмішці своєму відображенню.
Розділ 11
Перед лікарнею на мене чекали двоє слідчих. Один з них — Пер Івар Му, сивий чоловік, від якого тхнуло схололим цигарковим димом.
— Спізнюєшся, Бренне, — сказав він невдоволено.
Я проігнорував його слова, давно знав Пера Івара — така вже в нього манера спілкуватися. З його колегою знайомий не був. Високий, стрункий чоловік, з прямою поставою, суттєво молодший за Му. Він подав мені руку й відрекомендувався Туром Міккельсеном.
— Це я допитуватиму підозрюваного, — промовив він.
— Міккельсен — наш місцевий фахівець з ведення допитів. Прослухав курси в «Квантіко», — пояснив Пер Івар Му.
— «Квантіко»? — назва нічого мені не говорила, аж за мить я згадав. — ФБР?
— Саме так, — відповів Міккельсен, не зважаючи на саркастичний тон колеги. — Головний лікар відділення хоче поспілкуватися з нами перед допитом, — додав він.
— Моя присутність під час допиту необхідна, — категорично заявила Сільє Німуен.
Як на мене, надто юна для керівної посади, але доволі самовпевнена. Му відразу запротестував, але сперечатися з лікаркою було марно.
— Ви собі як хочете, панове, але без присутності медичного персоналу ніякого допиту не буде!
— У якому він стані? — поцікавився я.
Сільє Німуен стенула плечима.
— Пацієнта сильно вдарили по голові. У нього черепно-мозкова травма з субдуральною гематомою.
— Крововилив у мозок? — запитав я, трохи подумавши.
— Так, але незначний. Його вчасно прооперували, тож не думаю, що наслідки крововиливу будуть незворотними. Але впевнено стверджувати нічого не можу.
— Чому не можете?
— Переважно ми проводимо клінічні тести, перевіряємо рухливість кінцівок, мовлення, розуміння цифр і таке інше. Такі тести зазвичай дають вичерпну картину стану хворого, але в нашому випадку в пацієнта діагностовано параноїдальну шизофренію. Він майже не розмовляє. А це ускладнює обстеження.
— Ви хочете сказати, що він… зовсім не розмовляє? — запитав Міккельсен.
— Принаймні зі мною. Можливо, вам пощастить більше, — відповіла Сільє Німуен.
— Ми спробуємо! Проведіть нас, будь ласка, докторе!
Перед палатою Маґнуса Саннторва сидів на стільці охоронець у поліцейському однострої.
— Мені треба перекинутися кількома словами з клієнтом, перш ніж почнемо, — сказав я.
— Я вже… — почала було докторка, але я урвав її на півслові.
— Ви можете зайти разом зі мною. Я мав на увазі — без поліції.
Му, здавалося, знову хотів запротестувати, але Міккельсен кивнув, погоджуючись зі мною.
У палаті висіла нестерпна задуха. Єдине ліжко стояло посеред кімнати. Маґнус Саннторв непорушно лежав з заплющеними очима. На моніторах над узголів’ям блимали червоні й зелені діоди, фіксуючи биття серця, пульсування крові, дихання. Численні трубки й проводи, які обплутували хворого, асоціювались у мене з мухою, упійманою в павутину.
Я вражено обернувся до лікарки, помітивши щось блискуче на одному зап’ясті.
— Його прикували до ліжка?
Головна зневажливо скривилася, демонструючи, що вона про все це думає.
— Так! Поліція наполягла.
— Це, справді, необхідно? Не схоже, що він може комусь нашкодити.
— Поліція не хоче ризикувати.
Я підійшов ближче, зазирнув Маґнусові в обличчя. Через пов’язку, накладену на ліву скроню, воно було якимсь перекошеним, асиметричним. На неголені щоки й підборіддя мовби тінь наповзла.
Одна річ сказати, що людина вбила — у цьому є щось безособистісне. І зовсім інша — пов’язати обличчя з конкретним убивством. От стоїш і думаєш: Що це за людина? Як могла таке вчинити?
Я нахилився над ліжком.
— Маґнусе, ти мене чуєш? Я — Мікаель Бренне, адвокат, працюю разом з Сюнне Берґстрьом. Тебе зараз допитуватимуть в одній кримінальній справі. Я тут, щоб тобі допомогти. Ти не проти?
Ніякої реакції. Я випростався, повернувся, щоб іти, але мене зупинив брязкіт кайданків. Маґнус Саннторв розплющив очі.