Рюне звів догори одну брову.
— Добросусідство контор? Чи ти маєш на меті щось більше?
— Спершу — так, а згодом побачимо, чи зуміємо створити порядну фірму. Що скажеш?
Рюне, гризучи кінчик кулькової ручки, відхилився на стільці, з відповіддю не квапився. Я його теж не підганяв, бо добре знав, що такий вже Рюне є. Рюне Сайм був останнім вовком-самітником у середовищі, у якому дедалі впевненіше домінували великі фірми.
— Можливо, не така вже й погана ідея, — нарешті озвався він. — Корисно щось міняти час до часу. І момент якраз слушний. Знаєш, що я просидів у цих кабінетах двадцять років? Колишній власник був людиною честі, та він недавно упокоївся, а його спадкоємці — жадібні шакали, хочуть подвоїти плату за оренду. Я з задоволенням вшиюся і пошлю їх до дідька!
— Чудово! — зрадів я. — Тоді можемо…
— Та є одна проблемка, — урвав мене Рюне. — Я вже від якогось часу не вовк-самітник.
Я здивовано глянув на нього.
— Що ти маєш на увазі? На дверях досі висить табличка з одним прізвищем — «Адвокат Рюне Сайм».
— Поки що… Ми з Бірґером Біркгауґом уклали угоду, що він перенесе сюди свою практику.
— З Бірґером Біркгауґом? Це ти кажеш про інспектора поліції?
— Колишнього інспектора.
— Йому ж уже, певно, за сімдесят!
Рюне звів догори брови.
— То й що? Гадаєш, пенсіонерів завжди треба списувати?
— Ні, звісно! Просто… я не знав, що він має свою практику.
— Має… Бірґер чудовий юрист. Давно дружимо. Якщо ми з тобою укладемо угоду, я не хотів би підставити друга.
Я зітхнув.
— Бери його з собою. І для нього в нас знайдеться місце.
Розділ 3
— Рюне Сайм добрий фахівець, — сказала Сюнне. — Він мені подобається. А ось Бірґера Біркгауґа я не знаю, хіба траплялося мені кілька разів його прізвище в газетах. Який він?
Я стенув плечима.
— Коректний. Старомодний. Застібнутий на всі гудзики. Таке принаймні моє враження, але я теж не так уже й добре знаю цього чоловіка.
— Його любили колеги в поліції?
— Ні те, ні друге… Рюне каже, що з ним легко мати справу, та, попри все, людина він дуже стара. Сумніваюся, що подовгу затримуватиметься на роботі. Як я це розумію, його більше цікавить затишне місце, де він міг би хоч іноді відпочивати від своєї дружини.
— Доки він платитиме свою частку оренди, я не проти, — сказала Сюнне, зиркнувши на годинник. — Кваплюся на зустріч, а за годину прийде моя подруга Карла, познайомишся з нею. Лишень пообіцяй, що не судитимеш відразу за першим враженням.
— Та що ти! Ніколи так не суджу!
Сюнне закотила очі.
— Прошу лише про одне — дай їй шанс.
Я саме розмовляв телефоном з одним сварливим клієнтом, коли подзвонили у вхідні двері. Розмови не годилося уривати, тож я не відразу поклав слухавку і вийшов у приймальню. На канапі невимушено розсілася молода жінка. Коротке, на міліметр від голови, висвітлене волосся. Висока й струнка. Коліна й лікті стирчали в різні боки.
Жінка підвелася і стала одного зросту зі мною, подала руку.
— Я — Карла.
Сюнне мала багато подруг. Вони однаково розмовляли, однаково вдягалися, навіть сміялися однаково, але Карла дуже від них відрізнялася. Дерті джинси, запраний, довгий по коліна мішкуватий плетений светр. Усе це разом з густо наквацяними віями й повіками і витатуйованим колючим дротом на шиї робило її більше схожою на клієнтку, ніж на адвоката.
Я намагався не показати, наскільки ошелешений, запропонував каву. Вона погодилася. Кожний зі своїм кухликом кави, ми подалися в кабінет Сюнне. Карла роззирнулася, схвально кивнула на картину на стіні — кольорові коні, сині й оранжеві.
— Гарно. Тобі подобається мистецтво?
— Це кабінет Сюнне. Користуюся ним для зустрічей, якщо тут вільно. Мій надто тісний.
— Чому?
Я непорозуміло глянув на неї.
— Що — чому? Я ж казав, тут зручніше.
Карла похитала головою.
— Я не про це питала. Ти старший за Сюнне, відоміший за неї, до того ж, чоловік, то як так сталося, що її кабінет просторіший за твій?
— Вона прийшла сюди раніше за мене.
Карла вичікувально дивилася на мене, ніби відповідь здалася їй невичерпною.
А історія така, що кілька років тому, коли я втратив адвокатську ліцензію і не знав, куди подітися, Сюнне мене пригріла. Однак розповідати про це Карлі наміру не мав.
— Я так розумію, що ти не проти працювати в нас? — запитав я після секундної паузи.
Карла кивнула.
— Так! Сюнне казала, що ви готуєтеся до переїзду, і в новому офісі буде більше місця.