Еріка замовкла, знову задивилася кудись неприсутнім поглядом. Я затамував подих, чекав на продовження. І вона знову заговорила.
— У вікнах Саннторва світилося. Я подзвонила в двері, але ніхто не відчинив. Тоді я відступила на кілька кроків, щоб мене видно було з вікна. Коли ніхто не вийшов, взялася за клямку.
Вона поклала одну долоню поверх другої, щоб погамувати легке тремтіння.
— Двері були незамкнені? — запитав я.
Вона кивнула. Руки ще більше затремтіли.
— Ти увійшла?
— Напевно…
— Як це — «напевно»?
— Не пам’ятаю. Після того, як відчинила двері, нічого більше не пам’ятаю. Я розумію, що в кімнаті залишилися мої сліди, але я не пригадую, як заходила.
Я недовірливо подивився на неї.
— Зовсім нічого не пам’ятаєш?
Тепер Еріка вже трусилася усім тілом.
— Перед очима чорно. Я знаю, що мала б увійти, але цього не пам’ятаю.
— Від якого моменту пам’ятаєш події?
— Що сиджу на задньому сидінні поліцейського авта, мені на плечі накинули плед, бо я промокла й дуже змерзла.
— А як стріляла пригадуєш?
— Ні! — Еріка розплакалася. — Господи, я не вірю, що могла так вчинити! Вони сказали, що я стріляла, а я не можу цього збагнути…
Розділ 32
На обличчі Карли з’явилася скептична міна.
— Та ти що! Навіть не пригадує, що була в будинку?
— Принаймні так сказала.
— І ти їй віриш?
— Я вже не знаю, чому маю вірити.
— Щось дуже неправдоподібно звучить, — хмикнула Карла. — Ти питав, чого її того вечора понесло до Саннторва?
— Вона сказала, щоб допомогти. Ніби мала погане передчуття, боялася біди.
Карла закотила очі.
— Погане передчуття? А ти не питав, чому вона не повідомила на центральний пульт поліції, що йде туди?
— Не питав.
— А чому взяла рушницю?
— Я мав на думці запитати, але потім мені видалося розумнішим дати їй вільно виговоритися, щоб почути всю історію сповна, — виправдовувався я. — А тоді вона зовсім зламалася.
Цього разу не Карлі, а мені, не сиділося на місці, і я ходив туди й сюди кабінетом.
— Якби я позбавила життя трьох людей, теж не могла б позбирати докупи свої нерви! — не могла вгамуватися Карла.
— Ти вважаєш, що це вона вбила?
Карла підняла руку й почала загинати пальці.
— Вона була на місці злочину — раз. Мала з собою зброю — два. Три…
— Зброю, але не знаряддя вбивства, — заперечив я.
Карла роздратовано пересмикнула плечима.
— Хіба не резонніше було скористатися зброєю, яка вже була в будинку? Учора вона наочно продемонструвала, що здатна на неконтрольоване насильство — три!
Карлі важко було щось заперечити. Попри жменю знеболювальних пігулок, долоня далі пульсувала болем. Напередодні ввечері я згайнував купу часу в товаристві заплаканих дітей, неспокійних наркоманів і людей, які, накульгуючи, тинялися перед очима, перш ніж мені зашили рану.
— Вона стверджує, ніби нічого не пам’ятає, — чотири! Скільки разів ти вже подібне чув за свою практику, Мікаелю?
Карла, звісно, і тут мала рацію. Коли вичерпані всі інші можливості, коли решта виправдань звучать вкрай непереконливо, часто, як останній вихід, обирають непам’ять.
— Мені важко бути таким категоричним, як ти, — сказав я. — На відміну від тебе, я розмовляв з Ерікою Гансен, дивився їй в очі, і не вірю, що нервовий колапс був театром.
— Як я вже казала…
— Так, я знаю, що ти зараз скажеш, Карло. Мовляв, попри все, вона цілком може бути вбивцею. Але…
— Що «але»?
— Дивно, але вона мені симпатична.
— Чому?
Я завагався.
— Не до кінця і сам розумію. Може, тому, що запитала, як почувається Маґнус. У всьому тому жахітті споминів вона думала не лише про себе, у неї знайшлася тепла думка про іншу людину. Зі свого досвіду знаю: вбивці думають винятково про себе.
— І пов’язаний з цим останній пункт, — мовби зраділа Карла, загнувши п’ятий палець. — Еріка добре знає родину Саннторвів.
Я зацікавлено глянув на неї.
— А тобі звідки про це відомо?
— Читала документи старої справи.
— Так, Маркюссен казав, що ти просила надіслати всі папери, пов’язані з убивством Гокона. Можливо, треба було витребувати їх раніше. Знайшла щось цікаве?
— Еріку кілька разів допитували. Не має сумніву, що вона була близькою і з Гоконом, і з Маґнусом.
— Коханкою, хочеш сказати?
— Хтозна… Ідеться про молодих тоді людей, які зростали разом, тому я не здивувалась би. Між Ерікою, наймолодшою, і Гоконом, найстаршим, не більше трьох років різниці.