— Де ти працюєш?
Дівчина завагалася.
— Ну, я працюю з дому.
Тепер настала моя черга чекати продовження, бо відповідь видалась мені невичерпною.
— Я пішла зі своєї попередньої роботи шість місяців тому. Стала сама собі працедавцем, але без нормального офісу. Мені пощастило набрати клієнтів зі сфери психічної охорони здоров’я. Для перехідного періоду таке годиться, але ж не до віку.
— Розумію.
Робота вдома й божевільні клієнти. Не надто радісна перспектива.
— А раніше де працювала?
— У юридичній конторі «Вінтер & деПресс».
Оце було несподівано! Одна з найбільших юридичних фірм країни у сфері підприємницького права. Я намагався собі уявити її в такій конторі, але не зміг. Карла усміхнулася, потішена моїм приголомшеним виразом обличчя.
— Там я інакше вдягалася. І цього не мала, — вона торкнулася татуювання на шиї. — Набила собі в день звільнення. Не так з великого бажання, припускаю, як від відчуття, що тепер багато чого можна. Знаю, таке вже начеб вийшло з моди, але мені завжди кортіло мати тату.
— Чому пішла з фірми? Вигнали?
— Ні! Не думаю, що вони дуже за мною сумували, але пішла я з власної волі.
— Але ж чому?
Карла стенула плечима.
— Не мала більше бажання там працювати.
— «Вінтер & деПресс» — добра фірма. Вони могли б багато чого тебе навчити.
— Звичайно, але яке мені діло, виграє чи програє позов той чи той мільйонер? Не для того я вивчала юриспруденцію.
Дівчина випросталася на стільці.
— Я хочу робити щось важливе й сенсовне. У суспільстві не бракує людей, розчавлених системою, і вони потребують професійного захисту.
— «Вінтер & деПресс», я вас слухаю, — сказав голос у телефоні.
— Це — адвокат Мікаель Бренне. Я хотів би поговорити з Мортеном Меландером.
— Хвилинку, запитаю, чи він не зайнятий.
Ми з Мортеном разом вчилися, але після університету наші шляхи рідко перетиналися. Кримінальне і підприємницьке право — два різні світи.
Минуло кілька секунд, і в слухавці почувся голос Мортена.
— Мікаель Бренне! Як приємно! — йому наче й, справді, було приємно чути мене. — Чим можу прислужитися?
— Розкажи про Карлу Кесслер.
Його басовитий, розкотистий сміх асоціювався мені з дубовими панелями й дорогим коньяком.
— Про Карлу? Здібна дівчинка, з професійного кута зору, а в іншому — просто нестерпна.
— Чому нестерпна?
— Ти ж знаєш, ми всі ідеалісти в юному віці.
— Це правда, — погодився я, хоча не міг нічого подібного пригадати в юнацтві Мортена.
— У цьому немає нічого поганого, але в Карли екстремальний ідеалізм. Її безмежна наївність може хіба позмагатися з цілковитим несприйняттям авторитетів. Якщо ти телефонуєш з приводу її працевлаштування в себе, раджу відкласти і то надовго.
— То які враження? — перше, що запитала Сюнне повернувшись в офіс.
— Від Карли? Доволі специфічна, — відповів я. — Чесно кажучи, ми цілком могли б обійтися і без неї, якщо Рюне приведе з собою колишнього інспектора поліції.
Сюнне вмить спохмурніла.
— Якщо ти думаєш, що я працюватиму лише з дядьками, які мені в батьки годяться, то глибоко помиляєшся!
— Я не зміг би бути твоїм батьком, Сюнне. Твоя мати терпіти мене не може.
Сюнне навіть не всміхнулася.
— Ти пообіцяв дати Карлі шанс, Мікаелю. Що з нею не так?
— Хіба я сказав, що з нею щось не так? Вона мені сподобалася, але я, про всяк випадок, зателефонував до її колишнього роботодавця.
Сюнне розпачливо глянула на мене.
— «Вінтер & деПресс»? Господи, ти ж сам чудово знаєш, які ті придурки пихаті й самозакохані!
— Тобі лише б звинувачувати, Сюнне. А вони ж дали їй чудову характеристику.
Сюнне вражено замовкла.
— Справді?
— Ну… принаймні саме так я витлумачив їхні слова, — усміхнувся я.
— І що?..
— Якщо Карла хоче, то я не проти.
— Вона хоче! Я вже з нею розмовляла. Карла сказала, що ти видався їй дуже милим і невинним.
— Невинним?
— Саме таке слово вона вжила…
Розділ 4
Надворі було сіро й зимно, та хоча б дощ, який цілий місяць лив день у день, нарешті вщух. Тому гріх було б нарікати на погоду.
Поріг нашої майбутньої контори я переступив п’ять хвилин по сьомій. Як і очікувалося, там нікого не було. Я нипав з кімнати в кімнату. Нові сяючі меблі, ще не зачовгані від вжитку. Повсюдно громадилися великі картонні коробки, ретельно підписані, щоб кожна потрапила на своє місце.