— Оце скрізь хащі папороті. Будемо шукати квітку тут…
— А як ми и будемо шукати? — схвильовано запитала Юлька.
— Дуже просто. Засядемо в кущах і будемо дивитися. Скоро дванадцять. Як тільки настане північ, вона мусить обов’язково зацвісти.
— А що будемо з нею робити?
— Ось дивись. — Вася вийняв з кишені коробочку, обклеєну різнобарвною соломкою. — Я приготував. Сюди ми її покладемо.
Десь здалека долинув дзвін: то на старій дзвіниці в селі сторож відбивав години. Одночасно по радіо пробили кремлівські куранти.
— Зараз північ, — прошепотів Вася. — Дивіться уважно…
Гучні удари годинника рознеслися над лісовими хащами, завмираючи в дніпровській долині. Потім почулися звуки гімну.
Темні кущі папоротей ледве колихались. Вони досить чітко вирізнялись серед заростей глоду і шипшини, але скільки друзі не напружували зір, вглядаючись у нічний морок, вони не бачили ніякої квітки. Так пройшло майже півгодини. Стало прохолодно.
— Я ж казав, що нема ніякої квітки, — не стерпів, нарешті, Сеня, поцокуючи зубами від і холоду.
— То й нічого було йти, — одрізав Вася.
— Стійте, хлопці, — схопилася Юлька. — Он і щось блищить…
— Де? — зірвався на ноги Вася. — Де?
— А он — лівіше — бачиш?
Справді, біля підніжжя велетенського дуба, під кущем гіллястої папороті, серед повної тьми з’явився рожевий вогник. Він то затухав, то знову розгорався, переливався казковим холодним полум’ям.
Діти затамували подих, перезирнулися.
— Бачиш? — запитав Вася, смикаючи Сеню за руку.
— Бачу, — ледве чутно відповів той.
— А ти не вірив! Біжимо…
Всі троє зірвалися з місця і побігли до дуба, де горів вогник чарівної квітки. Але раптом квіточка зрушила з місця і попливла в повітрі.
— Що це? — злякано зупинилася Юлька.
— Так воно й мусить бути, — заспокоїв Вася. — Ти ж чула, як бабуся говорила? Квіточка показує, де закопані скарби… Я знаю заклинання! Слухайте… Вона зараз прилетить до мене…
— Ну? — здивувався Сеня. Від його сумнівів не залишилося й сліду.
— Правду кажу, — запевнив Вася. Він став у позу, простягнув руку до вогника, який кружляв над кущами шипшини, і замогильним голосом промовив:
Рожевий вогник безшумно пролетів над головами дітей і став описувати кола вгорі. Юля сплеснула в долоні,
— Дивись! Заклинання допомогло!..
Вогняна квіточка опустилася нижче. Вася подав коробочку Юльці.
— Тримай відкритою. Тихо!..
Ось вогник уже зовсім близько. Чути легеньке дзижчання, ніби від великої мухи. Вася націлився і схопив квіточку обома долонями. В наступну мить вогник попав до коробочки, яку Юлька блискавично закрила,
Друзі радісно перезирнулись. Квіточка, чарівна квіточка в їх руках! Тепер вони можуть здобути незліченні скарби!..
— От якби вона помагала вчити уроки, — мрійно прошепотів Сеня,
— Диви, чого захотів, чмихнула Юлька. — Ну давай, Васю, випускай та підемо за нею…
— Зараз! — радісно відповів Вася.
Та раптом недалеко від них зашелестіли кущі, почувся гавкіт собаки. Блиснув промінь ліхтарика і освітив розгублених дітей.
— А! Ось де вони! — пролунав торжествуючий голос баби Оришки, і її товста смішна постать з’явилася з-за кущів. — Від мого Героя ніхто не сховається!..
Герой нюхнув ноги трьом мандрівникам і, запитливо дивлячись на бабу, зупинився, теліпаючи хвостом.
— Що ви тут робите? — гримнула баба. — Чого в лісі шляєтесь? Діду! Ану подивися на цих гостей! Не пройшло ще й двох днів, а вони мені і вже всі печінки перевернули.
З-за широкої спини баби виступив дід Левко. Його кругле обличчя в рамці білої бороди і вусів, і на превеликий подив, посміхалось, очі під стріхами брів іронічно примружувались.
— Ну, здрастуйте, горобці! — весело промовив він.
Вася і Сеня повисли на його міцних руках, і поцілували в бороду.
— Що, шибеники, подорожувати вночі зібралися? — насмішкувато запитав дід.
Діти були захоплені зненацька і не могли знайти відповіді. Але Вася встиг заховати коробочку за пазуху.
— Мовчите? — грізно підняла голос баба Оришка. — Я з вами завтра поговорю! Діду! Веди їх! О, і Юлька з ними! Ну й бісова дівчинка! Без неї нічого не обійдеться… І де ти тільки така вилупилася?..
Полонені пішли вперед, простуючи до сторожки через залиту місячним промінням галявину. Звичайно, неприємно, що завтра доведеться вислуховувати нотації баби Оришки. Але серця дітей буяли радістю. Вони здобули чарівну квіточку. А заради неї можна було стерпіти все що завгодно!