— Той, хто запалив огонь! — відповів Вася. — Це якась таємниця…
Вогонь поволі згасав. Він став зовсім маленьким. Пітьма підступила ближче до дітей. Збоку почулося шамотіння, потім в освітлене коло висунулася мордочка їжака. Вона цікаво нюхнула повітря, подивилася малесенькими оченятами на дітей, мов запитуючи, а що, мовляв, ви тут робите?..
Юлька захоплено вигукнула, схопила їжака за голки, і злякано відсмикнула руку. Їжак сердито фукнув, згорнувся клубочком. Сеня блискучими очима подивився на звірятко.
— А я знаю, як можна приготувати їжака, — раптом сказав він.
— Що значить — приготувати? — здивовано запитав Вася.
— Ну, щоб з’їсти, — пояснив Сеня. — Обкачати глиною, потім обкласти гілками, запалити і ждати, доки глина не перетвориться в цеглу. Тоді розбити глину, здерти шкуру з їжака разом з голками і…
— Яз тебе самого здеру шкуру, — розсердилась Юлька. — Ненажера! Що не побачиш — все, мабуть, з’їв би!.. Через те й жирний!..
— Це я читав, — примирливо сказав Сеня. — Кажуть, дуже смачно!..
Дівчинка ногою відкотила їжака в темряву, мов боялася, що Сеня зараз почне його смажити.
— Ну, що будемо робити? — перервав їхню суперечку Вася. — Час іде… Пора рушати далі…
— Пішли, як сказано в плані, — промовила Юлька.
— Пішли! — згодився Вася.
— А баба? — несміливо озвався Сеня. — Нас будуть шукати…
Вася почухав потилицю, озирнувся навколо.
— Я знаю, що будуть, це ж треба до кінця витримати! Знайдемо скарби — ніхто нас не буде лаяти!..
Всі мовчки погодилися з цим. Вася сховав папір до кишені, сулію взяв під пахву. Полум’я блимнуло кілька разів і зовсім погасло. Знову, і крім темної стіни лісу і зоряного неба, нічого не і було видно. Дерева шуміли тривожно, сумно. Куди йти? Хто покаже напрям?
— Там сказано — на схід! — озвався Сеня.
— Сказано, сказано! — перекривив Вася. — А де він? Хто його знайде вночі!
— А по зорях, — несміливо вкинула слово Юлька.
Сеня вдарив себе долонею по лобі.
— Я знаю! По Полярній зорі! Читав в одній книжці… Тільки де ж вона? Ото Великий Віз. Крайні дві зірки показують на Полярну. Я пам’ятаю — нас водили в планетарій, так там розповідав один вчений… Ага, он вона! Бачиш?
— Ну, бачу! То й що?
— А те, що там північ!
— Північ, північ!.. А де схід?
— А схід — праворуч, якщо стати обличчям до півночі.
— Значить, там! А ти все-таки щось знаєш, — похвалив Вася.
Всі згодилися з Сенею і рушили в темну хащу. Вася тримався так, щоб Полярна зоря знаходилася ліворуч. Невтомна Юлька не відставала, але товстий Сеня, важко хекаючи, плівся десь позаду.
— А де ж квітка? Куди вона поділася? — бубонів він. — Якби вона була, то можна було б точніше…
— Ідіть по плану, — пролунав угорі той же таємничий голос.
І знову на мить мандрівники зіщулилися від незрозумілого почуття страху. Хто ж це, незримий і добрий, супроводжує їх? Адже всі знають, що в світі немає ніяких духів! А тут такі чудеса!
— Треба буде в Колі розпитати, як можна пояснити ці штуки, — прошепотів Вася. — А поки що… рушаємо далі…
Діти зігрілися від швидкої ходи, повеселіли. Тільки Сеня незадоволено кректав, витираючи піт. Але ось ліс навколо зімкнувся, зникли галявини, і Полярна зоря сховалася за стіною дерев. Вася ще трохи пройшов, а потім зупинився.
— Я не бачу зірки. Куди йти?
Юля трохи помовчала, а потім якось несміливо поскаржилася:
— Холодно… і нога в мене проколота…
— Їсти хочеться, — підтримав її Сеня. — Я більше не можу…
Він опустився додолу і сів на мох. Вася мовчав, розглядаючись навколо. Треба конче знайти напрям! Але як?..
НЕЗВИЧАЙНІ ПРИГОДИ
Між густими вітами дерев блиснув срібний промінь місяця, впав на траву. В його примарному світлі все навколо набрало казкового вигляду. Мов живі, ворушилися темні кущі, поважно хиталися стовбури сосен, десь тонко і жалібно скрипів дуб.
Раптом над головою щось заухало, зареготалося противним хрипким сміхом. Сеня притиснувся до землі, Юлька злякано писнула, і навіть у хороброго Васі потерпла шкіра на голові.
— Що це? — ледве витиснув з себе Вася. Всі несміливо підняли очі вгору звідки почулися звуки. Там, між листям старезного дуба, світилися два зеленкуваті огні. Вони то загасали, то розгоралися, наче автомобільні фари.
Кілька хвилин діти, злякано насторожившись, дивилися вгору. Ось Юлька полегшено зітхнула.
— Хлопці, а я знаю, що то таке!
— А що? — недовірливо запитав Сеня.
— Сова! То вона так сміється… і очі в неї світяться! Вона вночі літає…