— Що — ого? Більше ходили! Давайте поїмо і в путь!
Вася роздав кожному по рибині. Юлька гризнула окуня, скривилась, сплюнула.
— Несолона, — поскаржилась вона.
— Це що тобі — дома чи як? — образився Вася. — Де я солі візьму?
— А мені добра, — заявив Сеня, апетитно уплітаючи минька.
Скоро сніданок був закінчений. Друзі загасили огонь і закрокували вздовж кручі на схід попід розкішними кущами калини, глоду і крислатими дубами.
ОСТАННІ ЗАГАДКИ
Кроки лічила Юлька. Вона йшла позаду Васі і просила його зупинятися через кожні сто кроків, щоб зробити позначку на лозині. Нарешті, потрібна кількість кроків була пройдена. Діти зупинилися в густому гаю, де росли дерева різноманітних видів. Ліворуч простягалося болото, густо поросле очеретом і білою лозою, праворуч — та ж сама висока круча.
Вася розгорнув папір, розгублено почухав потилицю. Юлька зацікавлено поглянула на нього.
— Ще щось є?..
— Хай йому біс, — сердито відповів Вася, — Поки доберешся до тих скарбів, то й дух вилетить… Послухай, що тут написано… «Відшукати дерево сімейства відкритонасінних, залізти на нього і в гнізді хижою птаха взяти наступні вказівки. Біля потрібного дерева росте два куші шипшини»…
— А чого сама квітка не летіла до скарбу? — обізвався Сеня. — Так було б простіше!..
— Чого, чого? — похмуро відповів Вася. — Звідки я знаю. Так треба, мабуть! Та й зараз день! Вдень її не видно!..
Він занепокоєно озирнувся навколо.
— Хіба ж тут знайдеш потрібне дерево!
— А чого ж! — заспокоїла Юлька. — Гай не такий уже й великий. Давай пошукаємо…
— А яке ж з них буде відкритонасінне? — стурбовано запитав Вася, поглядаючи на Сеню, Той, роздумливо дивлячись вгору, на верховіття дуба, поцмокав губами, захитав головою.
Не знаю… Щось пам’ятаю, ніби вчитель говорив у школі. На уроках по природознавству…
— Щось пам’ятаю, — перекривив Вася. — А ти, Юлька, теж не знаєш?..
— Здається, дуб…
Тобі все здається! Треба напевне! Давайте шукати, де тут є дерева з двома кущами шипшини.
Дерев, під якими росли дна кущі шипшини, виявилось двоє, це були дуб і сосна. Росли вони недалеко одне від одного.
Вася замислився.
— Яке ж з них відкритонасінне?
— Давай дослідимо обидва дерева по черзі, — запропонувала Юлька, — Он бачиш — на дубі є дупло, Там, напевне, гніздо…
— Так нам же потрібне гніздо хижого птаха, промовив Сеня. — Там багато гнізд. Он я бачу воронячі, аж ген вгорі…
— Ворона не хижак, — авторитетно заявив Вася.
— Тоді треба шукати гніздо сови, — сказав Сеня.
Але тут гаряче запротестувала Юлька.
— Сова теж не хижак. Вона знищує мишей, це правда, але ж миші шкідливі!..
— Гаразд! — втрутився Вася. — Я зараз перевірю!..
Він поклав сувої паперів з таємничим планом на землю і спритно вибрався на дуба аж до розкаряки на стволі. Скоро він зник у густому листі.
— Дупло! — донісся згори його радісний крик.
Юлька задерла голову вгору і, затуляючи очі долонею від сонця, яке пробивалося крізь листяний покров, гукнула:
— Подивись всередині, може, там воно і є!
— Зараз! — відповів Вася.
Але в ту ж мить з дуба пролунав відчайдушний крик, потім показалось бліде обличчя Васі. Він блискавично скотився по стовбуру до розкаряки і просто впав на землю.
— Що? Що таке? — злякано крикнув Сеня.
— Гадюка! — ледве вимовив Вася. — В дуплі… була…
Не встиг він сказати цього, як Юлька заверещала і відскочила од дуба, злякано показуючи на стовбур. Хлопці зирнули туди і побачили, як по корі вниз хутко спускається маленька зелено-жовта гадючка.
— Це гонець! — закричала Юлька. — Тікайте! Він страшно отруйний!..
Гадючка стрибнула на землю, піднялась на хвіст і люто засичала. Сеню як вітром здуло. Він за одну мить обігнав Юльку і зник за кущем. Вася судорожно вихопив лопатку. Гадючка кинулась до нього з блискавичною швидкістю. Вася відкинув її лопаткою. Вона знову піднялася на хвіст і помчала до зляканого хлопця.
— Бий її зверху! — крикнула Юлька.
Холодний піт виступив у Васі на лобі. Він розмахнувся і вдарив навмання. Гадючка закрутилась на місці, широко розкривши рот, де виднілися тоненькі криві зуби. У неї був перебитий хвіст. Ще один удар довершив справу. Гонець загинув…
Юлька і Сеня несміливо підійшли до Васі. Той знесилено схилився на стовбур дерева.
— Ні за які скарби не полізу більше на дуба…
— Я полізу на сосну, — заявила Юлька. — Раз в дуплі жила гадюка, то там ніякого плану не було…
Вона з огидою підняла за хвіст вбитого гонця. Він був не більше звичайного олівця.