— Ну, ми тебе не будемо бойкотувати, — дружньо сказав Вася. — Правда, Сеню?
— Еге, — непевно відповів той.
— А чим ви хотіли ловити рибу? — запитала Юлька. — У вас же нічого нема…
— Руками, — пояснив Вася. — В кущах! Ось покажу зараз!..
— А не брешеш? — з сумнівом озвалася дівчинка.
— Правда! Ось побачите!..
Вася почав уже роздягатися, але Сеня схопив його за руку, тривожно показуючи в бік дніпровських круч.
— Подивися, гроза надходить! Змокнемо…
Справді, з заходу на небо напливала синьо-чорна хмара. Повіяло прохолодою, десь загриміло. По річці побігли дрібненькі брижі, ніжно зашелестіла яскраво-зелена травка на лузі. Низько над водою блискавично пролетіли білосніжні мартини, пронизливо скрикуючи.
Вася знизав плечима, сердито поглянув на Сеню.
— А ти що — боїшся дощу? Не глиняні, не розкиснемо!
Але тут втрутилася Юлька. Вона примирливо взяла Васю за руку.
— Знаєш що? Покажеш іншим разом, як ловить руками, а тепер справді треба назад! Батько чекає мене, він у нас строгий. Я ж пішла, щоб примкнути човна.
— Ну, добре, — неохоче згодився Вася, натягаючи знову сорочку.
Тепер в носі посідали Вася і Сеня, а Юлька вмостилася на кормі. Човен глибоко занурився у воду.
— Тільки не ворушіться, — наказала Юлька, відгрібаючи від берега. Човен повільно рушив, похитуючись на хвилях. Грім загуркотів ближче. Сонце сховалось за хмари. Несподівано налетів сильний порив вітру. Навкруги потемніло. Човен завертівся посеред течії. Сеня, схопившись тремтячими руками за борти човна, розгублено оглядався навколо. Над головою сліпуче спалахнула блискавиця. Оглушливо гримнуло, ніби хтось в небі розідрав навпіл велетенську ковдру. Сеня злякано закричав і відсахнувся.
— Не ворушись! Не ворушись, бо перекинемось! — продзвенів серед шуму грози голосок Юльки.
Та було пізно. Через борт від різкого поштовху линула вода, човен перекинувся, і всі троє шубовснули в річку. Сеня відразу ж ковтнув води і, ляпаючи руками, шалено заверещав.
— Ой, рятуйте! Тону!
— Цить, опудало! — визвірився Вася, підхоплюючи його під живіт. — Юлька, держи човен!
Човен, який перевернувся догори дном, не тонув. Юлька, тримаючись руками за корму, спрямувала його носом до хлопців.
— Хапайся руками за човен, — крикнув Вася. — Глевтяк ти, а не хлопець! В Києві живеш, а не вмієш плавати!
Сеня, не відповідаючи на образу, схопився за борт. Вася і Юлька штовхали човен до берега. Скоро всі троє вибралися на глейок — кручу з липкої глини. Човен знесло метрів за триста від того місця, де хлопці взяли його. З чорної хмари линув густий дощ. Все навколо закрилося туманною завісою.
— Човен потім відженемо назад! — крикнула Юлька. — Біжіть додому!..
— І ти з нами! — відповів Вася. — Батько все одно буде тебе лаяти! Висушимось, а потім підеш!..
— І то правда! — весело гукнула Юлька.
Перевернувши човен прямо на глейку, мокрі до нитки діти чкурнули через калюжі і кущі лози до лісової сторожки.
ЛЕГЕНДА ПРО КВІТКУ
Гроза швидко закінчилась. Чорна хмара поволі зникала за лісом на сході. На небі заграла райдуга, переливаючись чудесними барвами. Обмиті дощем дерева і трава ніби помолоділи, принишклі квіти знову весело підняли до сонця свої різнобарвні голівки…
Баба Оришка, яка вже півгодини лаяла дітей, посадила їх перед собою біля сосни, розвісивши поряд на мотузці мокру одежу. Діти винувато мовчали.
— Це все ти! — не вгамовувалась баба. — Наче тебе хто на шило посадив! І чого тобі вдома не сидиться? Ви що ж, хотіли втопитися чи лихої години дістати?.. Ось підожди, Васю, розкажу про все батьку, він тобі дасть прочуханки…
Вася про себе усміхнувся. Батько його ніколи пальцем не торкнув.
— А ти де взялася? — крикнула баба на Юльку. — Де тебе не посій, там ти і вродиш! Тільки й знаєш з хлопцями битися та шибки трощити! Все село на тебе скаржиться!
Але, нарешті, баба Оришка видихалася. Вона вже не лаялась, а мирно розповідала, як хороше буває, коли діти слухняні, та що трапляється, коли діти не слухаються, і ще багато такого, що було не дуже цікавим.
Спочатку всі троє, щоб не сердити баби, уважно слухали її нотації, шанобливо дивлячись на зморшкувате обличчя. Але скоро їм це надокучило. Юлька позіхнула. Вася почав рахувати сучки на сосні, щоб визначити, скільки їй років, як вони робили в школі, а Сеня зацікавився мурашками, що метушливо бігали навколо великого здохлого жука…